Молода гвардія (переказ)

Під палючим сонцем липня 1942 йшли по донецькому степу зі своїми обозами, артилерією, танками відступаючі частини Червоної Армії, йшли дитячі будинки і сади, стада худоби, грузовики, біженці… Але переправитися через Донець вони вже не встигли: до річки вийшли частини німецької армії. І вся ця маса людей хлинула назад. Серед них були Ваня Земнухов, Уля Громова, Олег Кошовий, Жора Арутюнянц.

Але не всі залишали Краснодон. Співробітники госпіталю, в якому залишилося більше ста неходячіх поранених, розміщували бійців по квартирах місцевих жителів.

Філіп Петрович Лютіков, надісланий секретарем підпільного райкому, і його товариш по підпіллю Матвій Шульга тихо осіли на явочних квартирах. Комсомолець Сергій Тюленін повернувся додому з риття окопів. Сталося так, що він взяв участь в боях, сам убив двох німців і мав намір вбивати їх надалі.

Німці увійшли у місто вдень, а вночі згорів німецький штаб. Підпалив його Сергій Тюленін. Олег Кошовий повертався від Донця разом з директором шахти № 1-біс Валько і по дорозі попросив його допомогти зв’язатися з підпільниками. Валько і сам не знав, хто залишений в місті, але був впевнений, що знайде цих людей. Більшовик

і комсомолець домовилися тримати зв’язок.

Кошовий незабаром познайомився з Тюленіним. Хлопці швидко знайшли спільну мову і виробили план дій: шукати шляхи до підпілля й одночасно самостійно створювати молодіжну підпільну організацію.

Лютіков тим часом для відводу очей став працювати у німців в електромеханічних майстерень. Прийшов у давно знайому йому сім’ю Осьмухіна – кликати на роботу Володю. Володя рвався на боротьбу і порекомендував Лютикова для підпільної роботи своїх товаришів Толю Орлова, Жору Арутюнянца та Івана Земнухова. Але коли мова про збройному опорі зайшла з Іваном Земнуховим, той відразу став просити дозволу залучити до групи та Олега Кошового.

Вирішальне нараду сталося в “бур’яні під сараєм” в Олега. Ще кілька зустрічей – і нарешті всі ланки краснодонського підпілля замкнулися. Утворилася молодіжна організація, названа “Молодою гвардією”.

Проценко в цей час був уже в партизанському загоні, який базувався по той бік Дінця. Спочатку загін діяв, і діяв непогано. Потім потрапив в оточення. У групу, яка мала прикривати відхід основної частини людей, Проценко в числі інших направив комсомольця Стаховича. Але Стахович злякався, втік через Донець і пішов у Краснодон. Зустрівшись з Осьмухіна, своїм товаришем по школі, Стахович повідомив йому, що бився в партизанському загоні і офіційно посланий штабом організувати партизанський рух у Краснодоні.

Шульгу моментально видав господар квартири, колишній куркуль і прихований ворог Радянської влади. Явка, де переховувався Валько, провалилася випадково, але поліцай Гнат Фомін, який проводив обшук, відразу впізнав Валько. Крім того, в місті та в районі були заарештовані майже все не встигли евакуюватися члени більшовицької партії, радянські працівники, громадські діячі, багато вчителів, інженери, знатні шахтарі і дехто з військових. Багатьох з цих людей, в тому числі Валько і Шульгу, німці стратили, закопавши живими.

Любов Шевцова заздалегідь була висунута в розпорядження партизанського штабу для використання в тилу ворога. Вона закінчила військово-десантні курси, а потім курси радистів. Отримавши сигнал, що повинна їхати у Ворошиловград і пов’язана дисципліною “Молодої гвардії”, доповіла про свій від’їзд Кошовому. Ніхто, крім Осьмухіна, не знав, з ким із дорослих підпільників пов’язаний Олег. Але Лютіков відмінно знав, для якої мети Любка залишена в Краснодоні, з ким пов’язана у Ворошиловграді. Так “Молода гвардія” вийшла на штаб партизанського руху.

Яскрава зовні, весела і товариська, Любка щосили заводила тепер знайомства з німцями, представляючись дочкою шахтовласники, репресованого Радянської владу, а через німців видобувала різні дані розвідки.

Молодогвардійці прийнялися за роботу. Вони розклеювали підривні листівки і випускали зведення Радінформбюро. Повісили поліцая Гната Фоміна. Звільнили групу радянських військовополонених, які працювали на рубці лісу. Збирали зброю в районі боїв на Дінці і крали його. Уля Громова відала роботою проти вербування та викрадення молоді до Німеччини. Була підпалена біржа праці, і разом з нею згоріли списки людей, яких німці збиралися викрадати до Німеччини. На дорогах району і за його межами діяли три постійні бойові групи “Молодої гвардії”. Одна нападала переважно на легкові машини з німецькими офіцерами. Керував цією групою Віктор Петров. Друга група займалася машинами-цистернами. Цією групою керував звільнений з полону лейтенант Радянської Армії Женя Мошков. Третя група – група Тюленіна – діяла всюди. У цей час – листопад, грудень 1942 р. – завершувалася битва під Сталінградом. Увечері 30 грудня хлопці виявили німецьку машину, завантажену новорічними подарунками для солдатів рейху. Машину обчистили, а частину подарунків вирішили відразу пустити в продаж на ринку: організації потрібні були гроші. За цим слідом і вийшла на підпільників давно шукала їх поліція. Спочатку взяли Мошкова, Земнухова і Стаховича. Дізнавшись про арешт, Лютіков негайно віддав наказ – йти з міста всім членам штабу і тим, хто близький до заарештованих. Слід було ховатися у селі чи намагатися перейти лінію фронту. Але багато хто, в тому числі Громова, по молодій безпечності залишилися або не змогли знайти надійного притулку і змушені були повернутися додому. Наказ був відданий в той час, як під тортурами Стахович став давати свідчення. Почалися арешти. Піти змогли лише деякі. Стахович не знав, через кого Кошовий здійснював зв’язок з райкомом, але випадково згадав зв’язну, і в підсумку німці вийшли на Лютикова. У руках катів виявилася група дорослих підпільників на чолі з Лютикова й члени “Молодої гвардії”. Ніхто не зізнався у своїй приналежності до організації і не показав на товаришів. Олег Кошовий був узятий одним з останніх – нарвався в степу на жандармський пост. При обшуку у нього виявили комсомольський квиток. На допиті в гестапо Олег повідомив, що був керівником “Молодої гвардії”, один відповідає за всі її акції, а потім мовчав навіть під тортурами. Ворогам не вдалося дізнатися, що Лютіков був головою підпільної більшовицької організації, але вони відчували, що це найбільше людей із захоплених ними. Всіх молодогвардійців страшно били і катували. У Улі Громової на спині вирізали зірку. Напівлежачи на боці, вона вистукувала до сусідньої камеру: “Тримайтеся… Все одно наші йдуть…” Лютикова й Кошового допитували в Ровеньках і теж катували, “але можна сказати, що вони вже нічого не відчували: дух їх ширяв безмежно високо, як тільки може парити великий творчий дух людини “. Всі заарештовані підпільники були страчені: їх скинули в шахту. Перед смертю вони співали революційні пісні. 15 лютого в Краснодон увійшли радянські танки. У похороні молодогвардійців брали участь деякі спадкоємці краснодонського підпілля.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Молода гвардія (переказ)

Categories: Твори з української літератури

Links