Тарас Шевченко – вірний сни України
Український народ, як і кожен народ світу, має свої святині. Однією з таких святинь, національною гордістю нашого народу є творчість Тараса Григоровича Шевченка.
Він уперше заявив про себе як поета, видавши невелику збірку поезій, що мала назву “Кобзар”, яка стала символічною і дала друге ім’я поетові.
Із полум’яних творів Кобзаря весь світ дізнався, що є така прекрасна країна – Україна, з ІT чудовим, добрим, роботящим народом, прекрасною мовою, піснями, героїчною і трагічною історією.
Тарас Шевченко підніс українську
Наша мова – то чудовий діамант, що лежав на дорозі, прибитий пилом, ніким не поміченим. Але знайшлася людина, яка підняла той скарб, витерла його від пилу і вставила у коштовний вінець. І сталося диво – камінь той засіяв ясним промінням, дивуючи весь світ своєю красою. Людина та – Тарас Шевченко, а коштовний діамант – то наша мова.
Син своєї землі, великий поет із болем і співчуттям писав про рабське становище покріпаченого
…Возвеличу
Малих отих рабів німих,
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Величною і трагічною постає історія України зі сторінок поетового “Кобзаря”. Автор прославляє лицарів-запорожців – оборонців народної волі, борців за свободу рідної землі.
Гайдамаки, які царськими істориками або замовчувалися, або спотворено зображувалися як розбійники, злодії, “пятно в нашей истории”, в поезії Шевченка – мужні народні месники. Завдяки йому “розбійники” стали героями.
Особлива тема у творчості поета – доля його рідної землі, доля України. Скільки прекрасних поетичних шедеврів оспівують невимовну красу української природи:
Здається – кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славная Вкраїна. Але, пишучи із замилуванням про красу рідної природи, поет ніколи не забував про страждання пригноблених людей, що жили на тій землі. Усі його думи і помисли – про визволення рідного народу від віковічного ярма, про оновлення землі, де
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати
І будуть люде на землі!