Тарас Бульба (переказ)
До старого козацького полковника Тараса Бульби приїжджають після випуску з Київської академії два його сини – Остап і Андрій. Два дужих молодці, здорових і міцних осіб яких ще не торкалася бритва, збентежені зустріччю з батьком, жартують над їхнім одягом недавніх семінаристів. Старший, Остап, не витримує насмішок батька: “Хоч ти мені й батько, а як будеш сміятися, то, їй-Богу, одлупцюю!” І батько з сином, замість привітання після довгої розлуки, зовсім не на жарт лупцюють один одного стусанами. Бліда, худенька і добра мати намагається напоумити
Бульба хоче таким же чином “вітати” і молодшого, але того вже обіймає, захищаючи від батька, матір.
З нагоди приїзду синів Тарас Бульба скликає всіх сотників і всю військову старшину і оголошує про своє рішення послати Остапа й Андрія на Січ, бо немає кращої науки для молодого козака, як Запорозька Січ. При вигляді молодої сили синів спалахує військовий дух і самого Тараса, і він вирішується їхати разом з ними, щоб представити їх усім старим своїм товаришам. Бідна мати всю ніч сидить над сплячими дітьми, не стуляючи
Три вершника їдуть мовчки. Старий Тарас згадує свою буйну життя, сльоза застигає в очах, посивіла голова похнюпився. Остап, що має суворий і твердий характер, хоча і запеклого за роки навчання в бурсі, зберіг у собі природну доброту і серце сльози своєї бідної матері. Одне тільки це його бентежить і змушує задумі хилити голову. Андрій також важко переживає прощання з матір’ю і рідним будинком, але його думки зайняті спогадами про прекрасну полячці, яку він зустрів перед самим від’їздом з Києва. Тоді Андрій зумів пробратися в спальню до красуні через трубу каміна, стукіт у двері змусив полячку заховати молодого козака під ліжко. Татарка, служниця панночки, як тільки пройшло занепокоєння, вивела Андрія в сад, де він ледве врятувався від прокинулася челяді. Прекрасну полячку він ще раз бачив у костелі, незабаром вона виїхала – і зараз, потупивши очі в гриву коня свого, думає про неї Андрій.
Після довгої дороги Січ зустрічає Тараса з синами своєї розгульним життям – ознакою запорізької волі. Козаки не люблять витрачати час на військові вправи, збираючи лайливий досвід лише в розпалі боїв. Остап і Андрій кидаються з усією палкістю юнаків в це бурхливе море. Але старому Тарасові не до душі життя, – не до такої діяльності хоче готувати він своїх синів. Зустрівшись з усіма своїми товаришами, він все придумує, як підняти запорожців у похід, щоб не витрачати козацьку завзятість на безнастанне бенкетування і п’яне веселощі. Він умовляє Козаков переобрати кошового, який тримається світу з ворогами козацтва. Новий кошовий під натиском самих войовничих Козаков, і перш за все Тараса, вирішується йти на Польщу, щоб відзначити все зло, ганьба віри й козацькою славою.
І скоро весь польський південний захід стає здобиччю страху, що біжить наперед слуху: “Запорожці! З’явилися запорожці! ” За один місяць у битвах змужніли молоді козаки, і старому Тарасові любо бачити, що обидва його сина – серед перших. Козацьке військо намагається взяти місто Дубна, де чимало скарбу й багатих обивателів, але зустрічають запеклий опір гарнізону і мешканців. Козаки беруть в облогу місто і чекають, коли в ньому почнеться голод. Знічев’я запорожці спустошують околиці, випалюють беззахисні села і неприбрані хліба. Молодим, особливо синам Тараса, не подобається таке життя. Старий Бульба заспокоює їх, обіцяючи незабаром жаркі сутички. В одну з темних ночей Андрія будить від сну дивна істота, схоже на привид. Це татарка, служниця тієї самої полячки, в яку закоханий Андрій. Татарка пошепки розповідає, що панночка – в місті, вона бачила Андрія з міського валу і просить його прийти до неї або хоча б передати шматок хліба для вмираючої матері. Андрій навантажує мішки хлібом, скільки може винести, і по підземному ходу татарка веде його в місто.
Зустрівшись зі своєю коханою, він зрікається батька і брата, товаришів і вітчизни: “Вітчизна є те, що шукає душа наша, що для неї наймиліше. Вітчизна моя – ти “. Андрій залишається з панночкою, щоб захищати її до останнього подиху від колишніх товаришів своїх. Польські війська, прислані в підкріплення обложеним, проходять в місто повз п’яних Козаков, багатьох перебивши сплячими, багатьох полонивши. Ця подія ожорсточує Козаков, вирішальних продовжити облогу до кінця. Тарас, розшукуючи зниклого сина, отримує важке підтвердження зради Андрія. Поляки влаштовують вилазки, але козаки поки ще успішно їх відбивають. З Січі приходить звістка, що за відсутності головної сили татари напали на залишилися Козаков і полонили їх, захопивши скарбницю. Козацьке військо під Дубном ділиться надвоє – половина йде на виручку скарбниці і товаришів, половина залишається продовжувати облогу. Тарас, очоливши облогове військо, вимовляє палку промову на славу товариства. Поляки дізнаються про послаблення ворога і виступають з міста для вирішальної битви. Серед них і Андрій. Тарас Бульба наказує козакам заманити його до лісу і там, зустрівшись з Андрієм лицем до лиця, вбиває сина, який і перед смертю вимовляє одне слово – ім’я прекрасної панночки. Підкріплення прибуває до поляків, і вони розбивають запорожців. Остап полонений, пораненого Тараса, рятуючи від погоні, привозять на Січ. Оговтавшись від ран, Тарас великими грошима і погрозами змушує жида Янкеля потайки переправити його до Варшави, щоб там спробувати викупити Остапа. Тарас присутній при страшній страти сина на міській площі.
Жоден стогін не виривається під тортурами з грудей Остапа, лише перед смертю волає: “Батьку! де ти! чуєш ти все це? “-” Чую! “- відповідає над натовпом Тарас. Його кидаються ловити, але Тараса вже й слід прохолов. Сто двадцять тисяч козаків, серед яких і полк Тараса Бульби, піднімаються в похід проти поляків. Навіть самі козаки помічають надмірну лють і жорстокість Тараса по відношенню до ворога. Так мстить він за смерть сина. Розгромлений польський гетьман Микола Потоцький клятвено присягає не завдавати надалі ніякої кривди козацькому війську не чинити. Один тільки полковник Бульба не погоджується на такий мир, запевняючи товаришів, що витребувані ляхи не стануть тримати свого слова. І він веде свій полк. Збувається його пророцтво – зібравшись з силами, поляки віроломно нападають на Козаков і розбивають їх. А Тарас гуляє по всій Польщі зі своїм полком, продовжуючи мстити за смерть Остапа і товаришів своїх, безжально знищуючи все живе.
П’ять полків під проводом того самого Потоцького наздоганяють нарешті полк Тараса, що став на відпочинок до старої розваленої фортеці на березі Дністра. Чотири дні триває бій. Що залишилися в живих козаки пробиваються, але зупиняється старий отаман шукати в траві люльку, і наздоганяють його гайдуки. Залізними ланцюгами прив’язують Тараса до дуба, прибивають цвяхами руки і розкладають під ним багаття. Перед смертю встигає Тарас крикнути товаришам, щоб спускалися вони до човна, які зверху бачить він, і йшли від погоні по річці. І в останню страшну хвилину думає старий отаман про товаришів, про майбутні їхні звитяги, коли вже не буде з ними старого Тараса. Козаки йдуть від погоні, дружно гребуть веслами і говорять про свого отамана.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)