Душевна сутність Тараса та Остапа у повісті “Тарас Бульба”

Як по-різному і несподівано показана справді людська, душевна сутність Тараса і Остапа. Зовні суворий і непохитний, здавалося б, навіть жорстокий і грубий, Бульба “думав про давню давнину… Він думав про те, кого він зустріне на Січі зі своїх колишніх товаришів. Гадав, хто вже, які живуть ще. Сльоза тихо туманила його зіниці, і посивіла голова журливо похилилася “. Священною є пам’ять минулого, вірність товаришам, людському обов’язку і почуття! Так само і суворий Остап: виявляється, він весь у спогадах про залишену матері: “Він душевно

серце сльози бідної матері, і тільки це його бентежило і змушувало в задумі хилити голову”. Не те Андрій, думи якого в Києві, де зустрів він прекрасну полячку, дочка ковенської воєводи.

Привільні, багаті степу, за якими “ніколи плуг не проходив”, відкривають не тільки радість прилучення до квітучої природи: у “лайливе, важкий час” вони ховали постійну загрозу, не раз ставали “чистим полем”, місцем кривавих зіткнень, де з орулшем в руках необхідно було відстоювати право на вільне життя від ненависного ворога-кочівника. І варто було Тарасу Бульбі побачити “маленьку, чорніли в далекій траві

точку” – танцював татарина, як ураз приймаються найсуворіші заходи безпеки, щоб уникнути можливої засідки або відкритого нападу. Прискакавши до річки, вони “довго пливли нею, щоб сховати слід свій”. Степ таїла в собі небезпеку, постійно загрожувала життю людини, вимагала пильною захисту, озброєної охорони.

Три дні тривав шлях Тараса Бульби та його синів. Нарешті показався Дніпро: “Ось він блищить удалині і темною смугою відокремився від обрію. Він дихав холодними хвилями і стелився ближче і ближче, аж нарешті охопив половину всієї поверхні землі. Це було те місце Дніпра, де він, досі здавлений порогами, брав, нарешті, своє і шумів, як море, розливаючись на волі…> Незабаром загін Тараса Бульби виявився при в’їзді в Запорізьку Січ. Учні повинні звернути увагу, як урочисто Тарас Бульба та його сини готуються до в’їзду: “Козаки поправили коней. Тарас підбадьорився, підтягнув дужче на собі пояс і гордо розправив рукою вуса. Молоді сини його теж оглянули себе з ніг до голови з якимось острахом та невиразною втіхою, і всі разом в’їхали в передмістя, що було за півверсти від Січі “. Адже настає найвідповідальніший момент їхнього життя – прилучення до вільному запорізькому війську!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Душевна сутність Тараса та Остапа у повісті “Тарас Бульба”

Categories: Твори з української літератури

Links