Сюжетно-композиційна своєрідність роману І. А. Гончарова “Обломів”

Критики неодноразово відзначали нединамічність, сповільненість сюжетної дії у романі Гончарова “Обломів”, зовнішню бессобитийность добутку. Добролюбов уважав роман “розтягнутим”. “У першій частині Обломів лежить на дивані; у другий їздить до Ильинским і закохується в Ольгу, а вона в нього; у третій вона бачить, що помилилася в Обломове, і вони розходяться; у четвертій вона виходить заміж за друга його Штольца, а він жениться на господарці того будинку, де наймає квартиру. От і все.

Ніяких зовнішніх подій, ніяких перешкод (крім

хіба розведення мосту через Неву, що припинила побачення Ольги з Обломовим), ніяких сторонніх обставин не втручається вроман. Лінь і апатія Обломова – єдина пружина дії у всій його історії”, – писав критик у статті “Що таке обломовщина?”. Можна відзначити й те, що перша частина роману відрізняється від інших трьох частин. Перша частина являє собою експозицію.

Тут Гончарів знайомить нас Обломів, його характером, способом життя, показує джерела формування його особистості. В експозиції Гончарів дає всю передісторію героя – опис його дитинства в Обломовке, отроцтва в пансіоні Штольца, юності

в Петербурзі. Експозиція тут зливається із прологом.

У цьому плані експозиційне значення має й дев’ята глава, “Сон Обломова”, хоча в контексті історії створення роману дев’ята глава здобуває відому самостійність А. В. Дружинін зауважує, що роман Гончарова “розпадається на два нерівні відділи”. Під першою частиною “Обломова” коштує 1849 рік, під іншими – 1857 і 1858. “Між Обломовим, що безжалісно мучить свого Захара, і Обломовим, закоханим в Ольгу, може, лежить ціла прірва… Наскільки Ілля Ілліч, що валяється на дивані між Алексєєвим і Тарантьевим, здається нам зацвілої й майже бридким, настільки той же Ілля Ілліч, саму руйнуючу любов вибраної їм жінки й плачучий над уламками свого щастя, глибокий, зворушливий і симпатичний у своєму смутному комізмі”, – зауважує А. В. Дружинін.

“Сон Обломова” і з’явився тією сполучною ниткою, що скріпила роман в одне ціле, додала йому закінченість і єдність “Сон Обломова” не тільки освітив, усвідомив і розумно опоетизував всю особу героя, але ще тисячью невидимих скріп зв’язав його із серцем кожного російського читача”. Таким чином, дев’ята глава не тільки сприяла створенню особливої художньої вірогідності, реалістичності образа Обломова, але й додала роману поетичність, світлий ліризм. Перша частина роману, таким чином, є експозицією, що включає в себе пролог. Однак тут не тільки обрисовується характер героя і його передісторія У першій частині відбувається своєрідне розміщення сил у романі.

Тут Гончарів представляє нам цілий ряд персонажів, що втілюють інше, “необломовское” відношення до життя. Кожний з них являє собою певний тип російської дійсності. Так, перший гість Обломова – Волков, парубок двадцяти п’яти років.

“Кредо” цієї людини – світське життя. Увесь час Волкова розписано по мінутах – світські візити, бали, обіди… Обломів знаходить такий спосіб життя суєтним і стомлюючим. Другий гість Іллі Ілліча – Судьбинский. Це людина, стурбована просуванням по службі, кар’єрою.

Однак і цей спосіб життя неприйнятний для Обломова. Вся турбота Судьбинского здаються йому суєтного, безглуздого, противними живого, справжньої життя. “Загруз, люб’язний друг, по вуха загруз, – думав Обломів, проводжаючи його очами. – И сліпнув, і глухий, і ньому для всього іншого у світі.

А вийде в люди, буде згодом орудувати справами й чинів нахапає… У нас це називається теж кар’єрою! А як мало отут людини-те потрібно: розуму його, волі, почуття – навіщо це? Розкіш! І проживе своє століття, і не поворухнеться в ньому багато чого…

А тим часом працює із дванадцяти до п’яти в канцелярії, з восьми до дванадцяти будинку – нещасний! ” Третій відвідувач Обломова – літератор Пенкин, що ратує за “реальний напрямок у літературі”. Цей образ змальований Гончаровим майже карикатурно, у ньому він викриває поверховість, безідейність, “порожнечу” деяких “письменників”, їхня любов до новинок, свіжим фактам. Тут символична вже саме прізвище героя – Пенкин. Він пише буквально про усім – “про торгівлю, про емансипацію жінок, про прекрасні квітневі дні”.

Ілля Ілліч обрушується на подібну “літературу” із щирим обуренням, зауважуючи, що в таких добутках немає життя, “немає розуміння її й співчуття”. “Ви думаєте, що для думки не треба серця? Ні, вона запліднюється любов’ю Простягніть руку занепалій людині, щоб підняти його, або гірко плачте над ним, якщо він гине, а не глумитеся. Любите його, помнете в ньому самого себе й звертайтеся з ним, як із собою, – тоді я стану вас читати й схилю перед вами голову…

Зображують вони злодія, занепалу жінку, – говорив він, – а людини-те забувають або не вміють зобразити. Яке ж отут мистецтво, які поетичні фарби знайшли ви? Викривайте розпусту, бруд, тільки, будь ласка, без претензії на поезію”. Тут, безумовно, Гончарів виражає в словах Обломова своєї власної думки Два останніх гості Обломова – Алексєєв і Тарантьев.

“Ці два росіяни пролетаря” відвідують Іллю Ілліча із цілком певною метою – “пити, є, курити гарні сигари”. Алексєєв персоніфікує собою сірість, непомітність, невизначеність. Це людина, позбавлена індивідуальності, у якому ні “ніякої різкої помітної риси, ні дурний, ні гарної”, у якого немає ні друзів, ні ворогів Тарантьев – тип хитрої, нахабної, виверткої, брехливої людини, схильного до шахрайства.

“Хабарник у душі” – таке визначення дає йому письменник. Характерно, що Гончарів розповідає нам передісторію Тарантьева, описує його дитинство, юність. Тут знову виникає мотив несправджених надій, що супроводжує образ Обломова. Волею долі Тарантьев, що одержав деяке утворення, на все життя повинен був залишитися переписувачем, “а тим часом він носив у собі й усвідомлював дрімаючу силу, замкнену в ньому ворожими обставинами назавжди, без надії на прояв, як бували запираеми, по казках, у тісних, зачарованих стінах парфуми зла, позбавлені сили шкодити”. Та ж “дрімаюча сила” є присутнім і Вобломове.

Таким чином, всі ці персонажі мають важливе композиційне значення у романі. Кожний з них відкриває Про 6-ломову якусь сторону життя, спокушаючи героя, начебто пропонуючи йому активно ввімкнутися, втрутитися в це життя. І такого роду речення безпосередньо присутні в мовленні персонажів. Так, Волков, Судьбинский і Пенкин кличуть Іллю Ілліча в Екатерингоф на гулянку Але особливо важливо тут інше – практично кожний із цих людей є своєрідним двійником Обломова. В Ілля Іллічі є якості кожного із цих персонажів.

Так, не гірше Волкова він володіє світським етикетом, ніколи й він їздив у театр і в гості. Ніколи Ілля Ілліч служив, як і Судьбинский, і міг би зробити кар’єру, тому що мав явні здатності. Тонкий розум Обломова міг би послужити розвитку й літературному таланту, і таланта критика – він міг би писати, як Пенкин. Є в Обломове й щось від “сірості”, непомітності Алексєєва – Іллю Ілліча також не довідаються в суспільстві.

У долі Іллі Ілліча є деяка подібність і з долею Тарантьева, як було розглянуто вище. Таким чином, всі ці області життя присутні в душі Обломова, однак героя не влаштовує “зміст”, ідейне наповнення їх. І тут Гончарів начебто запрошує його активно втрутитися вжизнь. Обломова не влаштовує положення справ у російській державній службі – чому б не висловити свої міркування в департаменті? Ілля Ілліч обурений безідейністю й моральною порожнечею інших літературних творів – чому б не спробувати писати самому?

Алексєєв покликаний розбудити самолюбство героя, його бажання стати помітним. Тарантьев же, спритно обманюючи Обломова, “призиває до життя” здоровий глузд Іллі Ілліча, твердість духу його й характеру, бажання виступити проти кожної несправедливості Однак Обломів на кожний із цих закликів відповідає своєрідним протестом проти порожнечі й суєтності світського життя, формалізму російської кар’єри, безідейності й поверховості письменників, людській сірості й безініціативності, шахрайства й обману. І протест цей полягає в бездіяльності. Ілля Ілліч відкидає всі ці області життя, тому що він не бачить у них внутрішнього змісту, глибини, духовності, людяності. “Отчого його пасивність не залишає враження гіркоти?

Тому що їй не протипоставлене нічого гідного Обломовской ліні протипоставлена кар’єра, світська суєта, дрібне сутяжництво…”, – писав критик Анненский. Останнім з відвідувачів Обломова є Штольц. Цей герой уже різко відрізняється від всіх попередніх персонажів.

Штольц перевершує всіх гостей Обломова розумом, своїми діловими якостями, порядністю Андрій Іванович енергійний, діловитий, практичний, рішучий, цілеспрямований. І в цьому плані Штольц є у романі антиподом Обломова. Однак чи перевершує він Обломова в моральному відношенні? Порівнянням Обломова й Штольца Гончарів начебто задає нам це питання, а Відповіддю на нього служать інші частини роману.

Так, глибина й щиросердечна тонкість Обломова розкриваються в любовних історіях роману. Як зауважує А. В. Дружинін, “Обломови видають всю принадність, всю слабість і весь смутний комізм своєї натури саме через любов до жінки”. Знайомство Обломова з Ольгою Іллінською є зав’язкою першої любовної історії. Розвиток дії – подальші відносини героїв, що зароджується почуття любові.