Сюжетна лінія Онєгін і Ленский у романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Якщо коротенько охарактеризувати Євгенія Онєгіна в період знайомства з Володимиром Ленским, те можна сказати, що це був парубок, рано насладившийся всіма принадностями столичного життя, що розчарувався порожнім блиском столичної мішури, а тому холодний, розважливий і навіть до деякої міри жорстокий у звертанні з навколишніми. Він хандрив і, як наслідок цього, був далекий мистецтву: “охолоджене почуття” заважало переживати захват. Навпроти, Володимир Ленский – “красень, у повному кольорі років, шанувальник Канта й поет”:
*
* Привіз ученості плоди:
* Вільнолюбні мрії,
* Дух палкий і досить дивний.
Ленский оптимістично ставиться до життя, вірячи, що вона повна чудес. Він очікує полум’яної любові, вірить у щиру дружбу, у свою майбутню славу. Всі ці наївні очікування, за словами Пушкіна, “у ньому рано хвилювали кров”. Змістом його життя була поезія:
* Він співав розлуку й сум,
* И щось, і туманну далечінь,
* И романтичні троянди.
Характеризуючи свого героя, Пушкін говорить, що Ленский виховувався на читанні Шиллера й Гете (можна думати, що смак у юного поета був непоганий, якщо він
* Він співав любов, любові слухняний,
* И пісня його була ясна…
Але розуміння “простоти” і “ясності” у поета Пушкіна й поета Ленского трохи розрізнялося. У Ленского ці якості походять від незнання життя, від спрямованості в мир мрії, вони породжені “поетичними забобонами душі”, у той час як Пушкін мав на увазі простоту і ясність поезії, засновані на тверезому погляді на життя, прагненні зрозуміти її закономірності, знайти ясні форми її втілення в художніх образах.
Пушкін указує на ще одну особливість характеру Ленского-Поета: книжно, штучно виражати свої почуття. Придя на могилу батька Ольги, Ленский уныло вимовляє: “Роог Уопск…” – що є цитатою із Шекспіра. Незважаючи на істотні розходження в характерах і своєму відношенні до життя, Ленский і Онєгін швидко подружилися:
* Вони зійшлися. Хвиля й камінь.
* Вірші й проза, лід і пломінь
* Не настільки різні меж собою.
Автор визначає цю дружбу так: “від робити нема чого друзі”. Протиріччя супроводжують друзів аж до трагічної розв’язки. Цікаво, що Онєгін перший час поводиться із другом досить обережно. Він з посмішкою слухає полум’яні мовлення Ленского, при цьому намагається особливо не виражати своє “охолоджувальне слово”. “У любові вважаючись інвалідом”, Євгеній з поважним виглядом вислухує одкровення Ленского про його любов до Ольги, однак, у перший раз побачивши дівчину, не втримується від коментарю:
* … Я вибрав би іншу,
* Коли б я був, як ти, поет.
* У рисах в Ольги життя немає.
Ці слова стають першим провісником трагедії, що насувається: вони вивели Володимира зі стану рівноваги, що колись йому було даровано любов’ю, раздосадовали й, швидше за все, розлютили. Далі поет відходить від зображення дружби Ленского й Онєгіна, зосереджуючись, головним чином, на розвитку любовного сюжету.
Після пояснення в саду Тетяна аж ніяк не розлюбила Онєгіна. Її серце розривається від суму й безвідрадної пристрасті. У цей же час відносини Ольги й Володимира виходять на новий рівень: закоханий Володимир грає локоном своєї коханої, цілує край її одягу, читає повчальний роман, прилежно прикрашає листки її альбому невигадливими малюнками й ніжними віршами. Поет акцентує увагу на тім, що Ленский в альбомі Ольги пише не мадригали, а елегії, які повні “істини живий”. І цей факт прямо пов’язаний з наступними подіями, а саме ранньою смертю Ленского. Справа в тому, що тема ранньої смерті парубка (поета) була поширена в російській романтичній поезії першої третини XIX століття. Сам Пушкін в 1816 році написав “Елегію” (“Я бачив смерть…”), мотиви якої перегукуються з віршами Ленского, уведеними автором у роман “Євгеній Онєгін”.
Мотив передчуття ранньої смерті свідчив про тяжке відчуття неміцності буття. На початку XIX століття, у зв’язку з подіями в Європі, у цьому мотиві виражалася самітність людини, оточеного ворожим йому суспільством. Згодом ця тема стала розхожої, з її допомогою культивувалася пасивність особистості, усвідомлення безплідності боротьби. У середовищі майбутніх декабристів виник протест проти сумовитої елегії, поширення якого приписувалося самому Пушкіну. Зачеплений цими обвинуваченнями, поет включив у четвертий розділ ” Євгенія Онєгіна” слова в захист елегії як жанру. Вірші Ленского дуже важливі для об’єктивної характеристики даного персонажа як поета й певного типу парубка – мрійника.
Ленский закоханий безумно, ці почуття хвилюють його, розбурхують його кров. У той же час Онєгін “жив анахоретом”, ведучи розміряний, підлеглий певному порядку спосіб життя: прогулянки, читання, глибокий сон, випадковий поцілунок, примхливий обід. Цей порядок порушують події, що відбулися на іменинах Тетяни. Онєгіна дратує все: дурна закоханість Ленского, відблиск нерозділених почуттів Тетяни на її поводженні. Він обурюється – життя, незрозуміла йому життя, проходить повз нього. Але Онєгін упевнений, що зуміє довести всім свою правоту, зруйнувавши казавшиеся такими прекрасними чари любові. Помста Онєгіна й стосовно друга, і стосовно закоханої в нього дівчині жорстока. Він рішуче запрошує Ольгу на вальс і під час танцю шепотить їй на вушко ” якийсь вульгарний мадригал “. Ленский обурюється, він не здатний винести такого удару долі: його прекрасна кохана – зрадниця. Результат один – захистити свою честь і достоїнство, викликавши кривдника на двобій. При цьому Ленский передчуває трагічний для себе фінал. У міру наближення фатальної години підсилюється його тужливий настрій:
* …Стислося В ньому серце, повне тугою;
* Прощаючись із дівою молодий,
* Воно начебто розривалося.
Онєгін повний щирого каяття, але він не здатний дати хід цьому каяттю й помиритися з Ленским. У сцені дуелі в авторському коментарі звучить заклик до розумного дозволу конфліктної ситуації. Чому ж друзі, які недавно щедро ділилися один з одним і трапезою, і думками, і справами, раптом зрадилися злісній помсті? Відповідь проста: “світська ворожнеча боїться фальшивого сорому”. Таким чином, сцену дуелі можна вважати кульмінацією в розвитку основного конфлікту роману. Почуття переваги Онєгіна мниме, він підкорився суспільній думці, убивши друга. Однак виживши фізично, він був зломлений морально: забобони середовища, зневажуваної їм, виявилися сильніше його щирих бажань і охолоджених почуттів
(2 votes, average: 4.50 out of 5)