Сюжети оповідань Антона Павловича Чехова
А. П. Чехов народився в місті Таганрозі в купецькій сім’ї. Чехів був четвертою дитиною в сім’ї. 1876 р. – батько розорився й тікає від кредиторів у Москву залишивши сім’ю в Таганрозі. 1879 р. – Чехов закінчує гімназію й одержавши степеньдию від купецтва їде в Москву де надходить у МГУ на медецинский факультет і закінчує його в 84 р.
Будучи студентом, починає писати починає писати оповідання й посилає їх у Петербург у гумористичні журнали де друкувався під псевдонімами “Брат мого брата”, “Людина без Селезінки”, “Антоша
1880 р. – 1й оповідання “Лист ученому – сатирові”.
У ранніх оповіданнях у Ч. немає глибини образів. Він створює сотні мініатюр які обхоплюють все різноманіття російського обивательського життя, обрядова сторона церковного життя з її обрядами, постами, побутовий^-побутові-сімейно-побутові сцени, побутовий^-побутові-службово-побутові відносини й навіть суспільні явища, “Життя прекрасне”, “Керівництво для бажаючих жениться”, “Смерть чиновника”, “Товстий і тонкий”, “Хамелион”, “Шумування розумів” і тд.
У молодості Чехов писав багато й легко:
83
Перша книга Ч. 84 р. ” Казки Мельполины”. В 86 р. 2й збірник “Строкаті оповідання”. 87 р. Ч. одержав Пушкінську премію за збірник “У сутінках”. Його творчість одержала високе схвалення письменником старшого покоління Григоровичем.
1876 р. – 1ая песа “Іванов”
Наприкінці 80-х початку 90-х років Ч. відмовляється від гумористичного підходу до життя й переходить до проблеммам суспільно-політичного характеру. Гостріше робляться характери героїв. Ч. викриває тупого, сонного російського обивателя, показує його тьмяне життя, говорить про його неуцтво, дикість, жорстокості: “Людина у футлярі”, “Будинок з мезамином”, “Дама із собачкою”, “Палата № 6”.
1890г – Він їде на о. Сахалін, через Сибір на конях, щоб познайомиться з життям засланців. Прожив він там підлога року, зробив перепис населення, відвідував рудники, в’язниці. Вернувся кораблем. Повернувшись, написав книгу “о. Сахалін”.
1889 р. – Ч. придбав ділянку під Московой (Мелихово), там же він будує 2 школи, лікував людей, складався в комітеті.
1896 р. – У петербурзі в Олександрійському театрі прем’єра нової пьсы Чехова “Чайку” – Провал.
1897 р. – Ч змушений продати Мелихово, лікується в Ницсе. Купує на горі “Аутка” у Ялті садибу 1898 р. – У Москві з’являється театр МХТ який ставить песу “Чайку” – успіх 1898г – Оповідання “Людин у футлярі”, “Агрус”, “Ионыч”. 1899 р. Песа “Дядько Ваня”. Улітку 1900 р. театр приїхав у Крим на гастролі 1900 р. – Жениться на Книпер. 1901 р. – “Три сестри” 1094г – написав повне оповідання “наречена”. 1904 – 15 липня в Німеччині Чехов умирає
“Унтер Пришибеев”
Герой оповідання відставний унтер – добровільний шпигун і тупий самозваний адміністратор. Він по-своєму розуміє закони й норми людського поводження. Ця людина тероризує Село де живе, уважає, що він один знає порядки як необхідно звертатися з людьми нижчого звання. Фігура Унтера выростает у фігуру всеросійського городового персоніфікуючи самодержавну владу в Росії. У цих оповіданнях подібних цьому, смішне не розважає, а змушує задуматися, про те, що в невеликому творі Чехов говорить про більші явища.
Палата №6.
Оповідання й повести 90х років, спрямовані проти жорстокого й вульгарного життя. Це оповідання написане після повернення Ч. з о. Сахалін. Образ в’язниці переслідує письменника й палата №6 – це в’язниця.
“Усюди – палата №6. Це Росія” (Лєсков). Повість починається з опису флігеля лікарні, там розташовані душевно – хворі. Тяжке враження складається після опису флігеля, а ще більше збільшується з опису палати й сторожем Микитою.
Хворі схожі на арештантів, лікарня на в’язницю, де все перемішалося й важко відрізнити нормальної людини від божевільного. Єдина людина здатний здраво міркувати це душевнохворий И. Д. Громов. Доктор Рагин говорить, відвідуючи його в страшній палаті: “Якби ви знали друг мій, як мені набридли загальне бездарність, бездумность, тупість і із із якою радістю я щораз розмовляю з вами. Ви розумна людина і я насолоджуюся вами”. Життя серед нормальних людей, звела його з розуму, і він занедужав манією переслідування, досить розповсюджене захворювання того часу. Громів попадає в той заклад, де хворих не лечат. а мучать.
Громів болісно реагує на зло, несправедливість, беззаконня. Він не перестає протестувати, обурюватися, і не втрачає віри в те, що рано або пізно правда нарешті восторжествує.
Інакше дивиться на життя доктор Рагинь. “При всякій обстановці ми можемо знайти заспокоєння в самих собі”. Випливаючи цій ідеї Рагель не втручається в справи лікарні, не намагається змінити положення хворих: ” У своїй нечесності винуватий не я а час”.
Чехів повстає проти насильного погляду на життя, зручного для тих, хто сам не страждає. Вустами Громова автор засуджує Рагина: “Нас тримають тут за гратами, гноять, мучать, але це прекрасно й розумно, тому що між цією палатою й теплим кабінетом немає ніякої різниці.
“Страданья нехтуєте, а мабуть прищеми вам палець дверима, закричите в усі горло”.
Лише перед смертю Врагель зрозумів правду Громова, правду тих, хто не хоче, не може миритися з насильством. Коли в палаті №6 Микита б’є його, ця подія висвітлює пронизливим світлом неправда його життя і його філософського світогляду. Наступає пробудження совісті, появи почуття провини, у голові його мигнув страшний, нестерпний біль, що таку ж точно біль повинні були випробовувати роками ці люди. Рагин умер не від побоїв Микити, а від борошн совісті, що прокинулася.
“Будинок з мезамином”
Друга назва – “Оповідання художника” – це значить, що будуть спогаду про передуманном і пережитий, а значить сповідь. Ведуться ідейні суперечки й розгортаються любовні історії кончающиеся сумно. Супротивником у суперечці виступає художник і старша сестра Ліда Волчатинова, а безладний і чудакуватий художник у якімсь ступені виражає мвсли автора. Він затверджує, що всі лиха людські – від грубої фізичної праці. Треба тільки звільнити людину від цього, а поки цього не відбулося, необхідно розділити працю на всіх. Від цього одного він очікує великих і благих наслідків від людства.
Подібні погляди утопительны й наївні, але авторові вони подобаються, а думки й справи Ліди яка у своїх аптечках і бібліотечках видик головний засіб поліпшення життя народу авторові не по душі. Її обмеженість не в тім, що вона захоплена малими справами, а в тім, що цими малими справами вона всі й обмежує. Вони неї задовольняють, так само як і повітова гра в земський парламентарій.
“Народ обкутаний ланцюгом великої, а ви її не рубаєте, а лише додаєте нові ланки”. Очевидно художник ближче до правди, чим розважлива Лідія, але в житті виявляється переможцем вона, а не художник разом з його любов’ю й бесполезнвми пейзажами. Але все таки у світлі вищих ценнотей тужливий вигук художника “Мисюсь! Де ти?” значить більше чим всі земські перемоги. Жорстокості беруть не повну й не безумовну перемогу.
Трилогія Чехова “Людина у футлярі”, “Агрус” – про любов. Наскрізна тема цих добутків – викриття “пошлостей вульгарної людини”.
Обьединяет їхня ідея відокремити зміст людського життя.
Футляр – Беликов уважав страх перед життям, це прагнення сховатися за формулу “як би що не вийшло”. З іншої сторони Беликовщина – активний характер. Беликовщина паралізує все добре, чесне, вільне, усяке прагнення до кращого. “Він просто гнітив нас своєю обережністю, помисливістю, своїми чисто футлярскими міркуваннями”.
Беликов тримає в страху не тільки гімназію, але й все місто. “Стали бояться посилати листи, знайомитися, голосно говорити й тд. “Підкорилися йому, терпіли його люди мислячі, знаючі, читаючі”.Боялися його тому що він був донощиком, шпигуном.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)