Сюжет роману “Євгеній Онєгін”. Частина перша
Онєгін веде життя, повну світських забав і любовних пригод. Щодня він одержує по нескольку запрошень на вечір, їде гуляти на бульвар, потім обідає в ресторатора, а звідти відправляється в театр. Удома Євгеній багато часу проводить перед дзеркалом за туалетом. У його кабінеті є всі модні прикраси й пристосування: парфуми, гребінки, пилочки, ножиці, щітки. “Бути можна діловою людиною/И думати про вроду нігтів”. Онєгін знову поспішає – тепер на бал. Свято в розпалі, звучить Музика, “літають ніжки милих дам”…
Повернувшись із балу,
Після смерті батька, що жив боргами й зрештою розорився, Онєгін, не бажаючи займатися позовами, віддає фамільний стан позикодавцям. Він сподівається успадкувати майно свого дядька. І дійсно, приїхавши до родича, Євгеній довідається, що той умер,
Євгеній поселяється в селі – життя хоч якось змінилося. Спочатку нове положення його розважає, але незабаром він переконується, що й тут так само нудно, як у Петербурзі.
Полегшуючи долю селян, Євгеній замінив панщину оброком. Через такі нововведення, а також недостатньої чемності Онєгін прослыл серед сусідів “найнебезпечнішим диваком”.
У той же час у сусідній маєток вертається з Німеччини в-сімнадцятилітній Владимир Ленский, “шанувальник Канта й поет”. Його душа ще не зіпсована світлом, воно вірить у любов, славу, вищу й загадкову мету життя. З милою простодушністю він оспівує “щось, і туманну далечінь” у піднесених віршах. Красень, вигідний наречений, Ленский не бажає стискувати себе ні узами шлюбу, ні навіть участю в життєвих бесідах сусідів.
Зовсім різні люди, Ленский і Онєгін проте сходяться й часто проводять час разом. Євгеній з посмішкою вислухує “юне марення” Ленского. Думаючи, що з роками омани самі улетучатся, Онєгін не поспішає розчаровувати поета, палкість почуттів Ленского все-таки викликає в ньому повага. Ленский розповідає другові про свою незвичайну любов до Ольги, що знає з дитинства і яку йому давно ладять у нареченої.
На рум’яну, біляву, завжди веселу Ольгу зовсім не схожа її старша сестра, Тетяна. Замислена й сумна, вона воліє шумним іграм самітність і читання іноземних романів.
Мати Тетяни й Ольги у свій час була видана заміж проти волі. У селі, куди неї відвезли, вона спочатку плакала, але потім звикла, освоїлася, стала “самодержавно” керувати господарством і чоловіком. Дмитро Ларін щиро любив свою дружину, у всім їй довіряючи. Сімейство почитало стародавні обьиаи й обряди: у пост говіли, у масницю пекли млинці. Так спокійно протікало їхнє життя, поки “простий і добрий пан” не вмер.
Ленский відвідує могилу Ларіна. Життя триває, одні покоління переміняються іншими. Прийде час, “…наші онуки в добру годину/З миру витиснуть і нас!”.
В один з вечорів Ленский збирається в гості до Ларіним. Онєгіну таке времяпровождение здається нудним, але потім він вирішує приєднатися до друга, щоб глянути на предмет його любові. По дорозі назад Євгеній відверто ділиться своїми враженнями: Ольга, на його думку, пересічна, на місці юного поета він вибрав би скоріше старшу сестру.
Тим часом несподіваний візит друзів дав привід пліткам про Майбутнє весілля Євгенія й Тетяни. Сама Тетяна тайкома думає про Онєгіна: “Пора прийшла, вона закохалася”. Поринувши в читання романів, Тетяна уявляє себе їхньою героїнею, а Онєгіна – героєм. Уночі вона не може заснути й починає розмову про любов з нянькою. Та розповідає, як була видана заміж у тринадцять років, і зрозуміти панянку не може. Раптом Тетяна просить перо, папір і приймається за лист до Онєгіна. У ньому довірливому, слухняна потягу почуття, Тетяна відверта. Вона у своїй милій простоті не відає про небезпеку, не дотримує обережності, властиву “недоступним” холодним петербурзьким красуням і хитрим кокеткам, що заманюють шанувальників у свої мережі. Лист написаний по-французькому, оскільки дамам у той час набагато привычнее було висловлюватися саме на цій мові. Тетяна вірить, що Євгеній їй “посланий Богом”, що нікому іншому вона не може довірити свою долю. Вона чекає від Онєгіна рішення й відповіді.
Ранком Тетяна у хвилюванні просить няньку Филипьевну відіслати лист сусідові. Наступає томливе очікування. Приїжджає Ленский, нарешті, за ним – Онєгін. Тетяна швидко тікає в сад, там дівчини-служниці співають, збираючи ягоди. Тетяна ніяк не може заспокоїтися, і раптом – перед нею з’являється Євгеній…
Щирість і простота листа Тетяни торкнули Онєгіна. Не бажаючи обманювати довірливу Таню, Євгеній звертається до неї з “сповіддю”: якби він шукав спокійний сімейного життя, то вибрав би собі в подруги саме Тетяну, але він не створений для блаженства. Поступово “сповідь” стає “проповіддю”: Онєгін радить Тетяні стримувати почуття, інакше недосвідченість доведе неї до лиха. Дівчина в сльозах вислухує його.
Доводиться визнати, що Онєгін надійшов з Таней досить шляхетно, як би не ушановували його вороги й друзі. Ми у своєму житті не можемо покластися ні на друзів, ні на рідних, ні на улюблених людей. Що ж залишається? “Любите самого себе…”
Після пояснення з Онєгіним Тетяна “в’яне, блідне, гасне й мовчить”. Ленский і Ольга, навпроти, веселі. Вони увесь час разом. Ленский прикрашає малюнками й елегіями Ольгин альбом.
А Онєгін тим часом віддається спокійного сільського життя: “прогулянки, чтенье, сон глибокий”. Північне літо швидко проходить, наступає нудна осіння пора, а за нею – і морози. Зимовими днями Онєгін сидить будинку, у гості до нього заїжджає Ленский. Друзі п’ють вино, розмовляють у каміна, згадують і про сусідів. Ленский передає Євгенію запрошення на іменини Тетяни, увлеченно розповідаючи про Ольгу. Уже намічене весілля, Ленский не сумнівається в тім, що він любимо, тому він щасливий. Його віра наївна, але хіба краще тому, у кому “серце досвід остудив”?
Тетяна любить російську зиму: катання на санях, сонячні морозні дні й темні вечори. Наступають святки. Гадання, стародавні перекази, сни й прикмети – в усі це Тетяна вірить. Уночі вона збирається ворожити, але їй стає страшно. Тетяна лягає спати, знявши свій шовковий пасок. Їй сниться дивний сон.
Вона одна йде по снігу, спереду шумить струмок, над ним – тонкий мосток. Раптово з’являється величезний ведмідь, що допомагає Тетяні перебратися на інший берег, а потім переслідує її. Тетяна намагається бігти, але в знемозі падає. Ведмідь приносить її до якогось куреня й зникає. Отямившись, Тетяна чує лементи й шум, а через шовку у двері бачить неймовірних чудовиськ, серед них як хазяїн – Онєгін! Раптом від подуву вітру двері розкриваються, і вся зграя пекельних примар, дико сміючись, наближається до неї. Почувши грізне слово Онєгіна, усі зникають. Євгеній залучає Тетяну до себе, але отут з’являються Ольга й Ленский. Розпалюється суперечка. Онєгін, незадоволений незваними гістьми, вистачає ніж і вбиває Ленского. Темрява, лемент… Тетяна прокидається й відразу намагається розгадати сон, перегортаючи сонник Мартина Задеки.
Приходить день іменин. З’їжджаються гості: Дрібниць, Скотинины, Бешкетників, мосье Трике й інші забавні фігури. Прихід Онєгіна приводить Таню у хвилювання, а Євгенія це дратує. Він обурюється на Ленского, що позвали його сюди. Після обіду починається бал. Онєгін знаходить прийменник помститися Ленскому: він любезничает з Ольгою, постійно танцює з нею. Ленский здивований. Він хоче запросити Ольгу на наступний танець, але його наречена вже дала слово Онєгіну. Ображений Ленский віддаляється: тільки дуель зможе тепер дозволити його долю
(1 votes, average: 5.00 out of 5)