Сюжет роману “Євгеній Онєгін”. Частина друга
На наступний ранок Онєгін одержує від Ленского записку з викликом на дуель. Лист привозить секундант Зарецкий, цинічний, але недурна людина, у минулому бешкетник, картярський злодій, запеклий дуеліст, що вмів і посварити й помирити друзів. Тепер він мирний поміщик. Онєгін приймає виклик спокійно, але в душі залишається незадоволений собою: не потрібно було так зло жартувати над любов’ю друга.
Ленский з нетерпінням чекає відповіді, він радий, що Онєгін не став уникати двобою. Після деяких коливань Володимир все-таки відправляється до Ларіним.
Увечері юний поет у ліричному жарі складає прощальні вірші. Небагато задріманого Ленского будить сусід. Євгеній же, проспавши, спізнюється на зустріч. Його давно чекають у млина. Онєгін представляє як секундант свого слугу Гильо, що викликає невдоволення Зарецкого.
Немов у страшному сні, “вороги”
Бути може, молодого поета чекала вічна слава, а може бути – і звичайне нудне життя. Але як би там не було, юний мрійник мертвий. Зарецкий відвозить закляклий труп додому.
Прийшла весна. У струмка, у тіні двох сосон, коштує простий пам’ятник: тут спочиває поет Володимир Ленский. Колись сюди часто приходили посумувати сестри Ларіни, тепер це місце забуте людьми.
Ольга після загибелі Ленского недовго плакала – полюбивши улана, вона обвінчалася, а незабаром і виїхала з ним. Тетяна залишилася одна. Вона як і раніше думає про Онєгіна, хоча повинна була б ненавидіти його за вбивство Ленского. Гуляючи один раз увечері, Тетяна приходить у спустілу садибу Онєгіна. Ключниця проводить її в будинок. Тетяна з розчуленням розглядає “модну келію”. З тих пор вона часто приходить сюди, щоб читати книги з бібліотеки Євгенія. Уважно розглядає Тетяна оцінки на полях, з їхньою допомогою вона починає ясніше розуміти того, кого так обожнювала. Хто ж він: ангел або біс, “вуж не чи пародія він”?
Мати Тетяни тривожиться: дочка відмовляє всім нареченим. Дотримуючись рад сусідів, вона вирішує поїхати в Москву, “на ярмарок наречених”. Тетяна прощається з улюбленими лісами, лугами, з волею, що їй прийде перемінити на суєту світла.
Узимку Ларіни нарешті закінчують шумні збори, прощаються зі слугами, всідаються у візок і відправляються в довгу дорогу. У Москві вони зупиняються в пристарілої кузини Алині. Всі дні зайняті візитами до численних родичів. Дівиці оточують Таню, перевіряють їй свої серцеві таємниці, але та нічого не розповідає їм про свою любов. Вульгарна дурниця, байдужі мовлення, плітки чує Тетяна у світських вітальнях. У зборах серед шуму, гуркоту музики Тетяна несуться мрією у своє Село, до квітів і алей, до спогадів про нього. Вона не бачить нікого навколо, але з неї самої не зводить очей якийсь важливий генерал…
Через два із зайвим року в Петербурзі на світському рауті з’являється самотній і безмовний Онєгін. Знову він залишається чужим для суспільства. Люди готові засуджувати вся дивна й незвичайне, лише посередність їм по плечу. І того, хто, позбувшись від непотрібних мріянь, вчасно домагається слави, грошей і чинів, усі визнають “прекрасною людиною”. Але смутно дивитися на життя як на обряд і слухняно випливати за всіма. Онєгін, доживши “без служби, без дружини, без справ” до двадцяти шести років, не знає, чим зайнятися. Він виїхав із села, але й подорожі йому набридли. І от, повернувшись, він попадає “з корабля на бал”.
Загальна увага залучає дама, що з’явилася в супроводі важливого генерала. Хоча неї й не можна назвати прекрасної, усе в ній мило й просто, без найменшої частки вульгарності. Неясні здогади Євгенія підтверджуються: це та сама Тетяна, тепер княгиня. Князь представляє дружині свого друга Онєгіна. Євгеній збентежений, Тетяна ж зовсім спокійна.
Наступного дня, одержавши від князя запрошення, Онєгін з нетерпінням чекає вечора, щоб скоріше побачити Тетяну. Але наодинці з нею він знову почуває незручність. З’являються гості. Онєгін зайнятий тільки Тетяною. Такі всі люди: їх тягне лише заборонний плід. Не оцінивши у свій час принадність “дівчиська ніжної”, Євгеній закохується в неприступну й величну “законодавицю” вищого світла. Він невідступно треба за княгинею, але не може домогтися уваги з її боку. В отчаянье він пише Тетяні жагуче послання, де виправдується за свою колишню холодність і благає про взаємність. Але Онєгін не одержує відповіді ні на це, ні на інші листи. При зустрічах Тетяна холодна й не зауважує його. Онєгін защіпається в кабінеті й приймається за читання, але думки постійно несуть його в минуле.
Один раз весняним ранком Онєгін залишає своє ув’язнення й відправляється до Тетяни. Княгиня одна читає якийсь лист і тихо плаче. Зараз у ній можна довідатися колишню бідну Таню. Онєгін падає до її ніг. Тетяна після довгого мовчання звертається до Євгенія: настала його черга слухати. Колись він відкинув любов смиренної дівчинки. Навіщо ж переслідувати її тепер? Чи тому, що вона багата й знатна, що її ганьба принесла б Онєгіну “звабну честь”? Тетяні далекі пишність, блиск світського життя. Вона була б рада віддати все це за бідне житло, за сад, де вперше вона зустріла Онєгіна. Але її доля вирішена. Їй довелося, поступившись благанням матері, вийти заміж. Тетяна зізнається, що любить Онєгіна. І все-таки він повинен її залишити. “Але я іншому віддана; Я буду століття йому вірна” – із цими словами вона йде. Євгеній уражений. Раптово з’являється чоловік Тетяни…
(2 votes, average: 4.50 out of 5)