Сюжет і композиція роману М. Горького “Справа Артамонових&
Роман “Справа Артамонових” – це Історія російського капіталізму, історія гаснучого роду, показу того, як положення “хазяїв життя” спотворює й духовно губить людей, перетворює їх з хазяїв “справи” у його рабів. Основою сюжету роману служить розвиток справи Артамонових.
Ілля Артамонов – засновник справи. Він енергійний, діловитий, знає радість праці. У його сина Петра немає ні сильної волі, ні напористості, ні трудового запалу, що відрізняв батька. Він не любив “справи”. “Справа” не тільки не підкоряється йому,
Інше артамоновское “середнє покоління” – Олексій. На відміну від Петра діловитий, енергійний. Але історія невблаганно хилить артамоновское “справу”, як і весь капіталізм, до заходу, і його “ненаситна жадібність” до гри справою, “неприємна те ропливость” не могли зупинити
Намагається піти від соціальної дійсності інший брат Петра Артамонова – Микита
Коли Горький розповідає про задум роману Львові Толстому, той побачив в Артамонове, що ушли в монастир отмаливать гріхи рідних, втілення моральної величі. Але в романі Микита Артамонов не величний, а нещасний. Він і сам не вірить у свою проповідь і не може кого-небудь уловити в мережі втішливих ілюзій, відволікти від боротьби за зміну життя, тому що “терпіти набридло всім”, тому що народ іде до революції, а не до релігійної розради
У романі описується виняткова конденсація життєвих вражень, подій, дій, психології. Досвід, придбаний Горьким у роботі над попередніми книгами, дозволяв створити надзвичайно ємний добуток. Менш двохохсот п’ятдесятьохьох сторіноок середньогоього форматуу треба було письменниковіові для того, щоб розповістсти про п’ятдесят чотир роки російського життя. Автор лаконічний у характерах героїв, описі їхньої зовнішності, уникає розгорнутого коментарю. Роман вражає багатством використаного в ньому фольклору: частівок, пісень, прислів’їв, приказок, на початку роману даний майже повний опис російських весільних обрядів
Поряд з багатьма традиційними прийомами й формами художньої Творчості в “Справі Артамонових” використовуються й нові. У першій частині автор веде оповідання від свого ім’я, як би підкреслюючи, що немає особливої різниці в баченні миру між ним і його героями. У другій частині мир всі частіше показується через перетинання точок зору автора й Петра Артамонова, а в третьої – Петра, Якова й авторської
Авторські характеристики переміняються внутрішніми монологами й діалогами, що закінчуються мовленням персонажа (сцена після пояснення Петра із сином під дубом). При описі купецького розгулу на ярмарку, так само, як останнього періоду життя Петра Артамонова, Горький прибігав до того, що в літературознавстві іноді називають психологічним часом (коли одні враження як би розтягуються в часі, а інші як би разом згодом зникають у якихось провалах, немов їх і не існувало). Такі, наприклад, три тижні, проведені Петром на ярмарку
У центрі роману коштує одна фігура – фігура Петра Артамонова. Вона на першому плані саме тому, що відбувається втрата “хазяїном” влади над “справою”.
Як ні ярок, ні чудовий образ Іллі Артамонова-Старшого, він не став і не міг стати головним героєм у романі. Передчасна смерть засновника “справи” довелася саме вчасно, щоб закінчити пролог – оповідання про виникнення “справи”, де головну роль грає Ілля-Старший, і почати основне оповідання – оповідання про ріст “справи” і про занепад його хазяїв, що висуває на перший план фігуру Петра. У романі є й свій епілог, коли Петро, відійшовши убік від “справи”, передає ведення його Миронові і Якову, але час віддає останньому й роль “стержнрвого” образа. Але відразу ж виявляється, що віддає її на час, щоб знову вийти на перший план у самому фіналі й сказати останнє слово в історії падіння, краху, загибелі Артамонових.
Повість “Справа Артамонових” – це як би історія життя трьох поколінь знайомій М. Горькому купецької сім’ї. Нічого не приховуючи, з ясністю й глибиною історичного мислення автор розглянув Артамонових як представників класу, їх від носіння до “справи”, опираючись на глибоке розуміння сил, керуючих життям суспільства. Гіркого в сюжеті повести цікавили не питання людської гріховності, а безжалісна дія “закону виродження”, тема розпаду й деградації буржуазної сім’ї, не релігійно-моралістична, а соціальна проблематика в процесі розвитку капіталістичного суспільства. Історія шумування буржуазної сім’ї в умовах капіталістичного розвитку стала більше зрозумілої, після того як сама “дійсність” замкнула коло капіталістичного розвитку. В “Справі Артамонових”, зрозуміло, зберігає всю силу мотив морального осуду зла капіталізму, артамоновских “злочинів”. Але вирішальної виявляється інший вирок – вирок історії. Глибоко розроблена ідея закономірності, історичної неминучості загибелі капіталізму з усім його спустошуюче життя хижацтвом висувається на перший план. Буржуазна тема подається в іншому розрізі: безплідність соціальної практики буржуазії, вичерпання її історичних сил – от що становить центральну тезу роману
Природно, подібного роду ідея не могла розкритися в сюжеті про повстання “блудних дітей” класу проти свого середовища. Вона вимагала більше ємного конфлікту. Таким конфліктом з’явилася боротьба між буржуазією й пролетаріатом, їхнє змагання на історичній арені. Рішення питання про те, хто є дійсним хазяїном життя, її справжнім улаштовувачем і організатором, – от що організує дію роману. У трьох поколіннях артамоновского роду Горький дав з надзвичайною опуклістю художню історію російської буржуазії, її запізнілого, але бурхливої появи, її недовгого торжества й загибелі. Гіркий зумів з дивною майстерністю зв’язати глибоко індивідуальні портретні характеристики своїх героїв з надзвичайно широким соціально-політичним узагальненням. Авторові вдалося наситити кожний рух своїх героїв повнотою історичного змісту
Те розуміння історії, що розкривається в романі, грунтується на визнанні праці єдиним джерелом цінностей, вироблених людством, єдиним двигуном історії вперед, що вирішує силою культурного розвитку
Тільки ті суспільні сили, які беруть активну участь у творчо творчій, трудовій діяльності, здатні на розвиток, дієво життєздатні. Проклін, що тяжіє над Артамоновими, з покоління в покоління иссушающее їхню силу, у паразитизмі визискувачів, у відчуженості власницьких класів від животворящої сили й стихії праці
Смерть Іллі, зачинателя “справи”, проводить свого роду фатальну рису на життєвому шляху Артамонових, за якої починаються спад і зів’янення. Нехай його “справа” росте й шириться, але артамоновская колимага покосилася, втратила колесо: з покоління в покоління убожіє, вироджується сила роду, характери втрачають яскравість і цілісність, збіднюються, знебарвлюються. Активність спадкоємців Іллі Артамонова спрямована на владу, приобретательство, не одухотворена пафосом творення, тому дрібн і незначними виглядають всі ці претенденти на роль вождів капіталістичної епохи. Гіркий проводить своїх героїв через подібні положення. На паралелях і аналогіях з особливою переконливістю розкривається “зниження типу” у процесі розвитку буржуазного суспільства. Лише один Ілля-Онук в
Нових умовах зберіг енергію й силу, прямоту й незалежність діда, але, щоб зберегти ці риси, він іде з рідної домівки, перестає бути Артамоновим, щоб, зрештою, разом з революційним пролетаріатом повернутися й знищити артамоновское панування
(1 votes, average: 5.00 out of 5)