Своєрідність ранньої лірики А. Ахматовій
Я несу букет левкоїв білих. Для того в них таємний схований вогонь, Хто, беручи квіти з рук несміливих. Торкне теплу долоню. А. Ахматова Творчість А. Ахматовій сьогодні настільки відомо й має таку безліч шанувальників, що складно вже представити російську літературу “срібного століття”, а також радянську літературу без цього ім’я. Творчий шлях А. Ахматовій був непростим і тернистим, хоча багато в її житті було й щирої радості, щастя. Поезії А. Ахматовій завжди було тісно в рамках якоїсь певної літературної течії, хоча вона й говорила про
” Так, акмеизм проголосив себе дітищем нової епохи, намагаючись перебороти слабості свого попередника – символізму, але навіть А. Блок відзначав, що А. Ахматова була далека й цій “школі”, тому що “розквіту фізичних і духовних сил” (гасло акмеистов) у її хворобливій і самозаглибленій манері не можна було знайти. Молюся віконному променю – Він блідий, тонкий, прямий. Сьогодні я з ранку мовчу, А серце – навпіл.
Ахматова завжди, а особливо у своїх ранніх произведе-тшях була дуже тонким і чуйним ліриком, а виходить, кожна
Зі сторінок ахматовских збірників перед нами розкривається живаючи й глибоко чутлива душа реальної, земної жінки, що по-справжньому плаче й сміється, засмучується й приходить у захват, сподівається й разочаровывается. Весь цей калейдоскоп звичних почуттів при кожному новому погляді высвечивает всі нові візерунки сприйнятливої й чуйної душі поета. Теперішню ніжність не поплутаєш Ні із чим, і вона тиха. Ти дарма дбайливо кутаєш Мені плечі й груди вмеха.
И дарма слова покірні Говориш про першу любов. Як я знаю ці завзяті Неситі погляди твої! А. Ахматова початку писати дуже рано – років в одинадцять-дванадцять, але згодом вона називала свої перші досвіди “безпомічними віршами”. Перші ж її видані збірники з’явилися своєрідною антологією любові: любов віддана й вірна, і любовна зради, зустрічі й розлуки, радість і почуття сумуй, самітності, розпачу – те, що близько й зрозуміло кожному
Перший збірник Ахматової “Вечір” вийшов в 1912 році й відразу залучив до себе увага літературних кіл, приніс їй популярність. Цей збірник – своєрідний ліричний щоденник поета. Я бачу все. Я все запам’ятовую, Лагідно в серце бережу. Деякі вірші з першого збірника були включені в другий – “Чіткі”, що мав настільки широкий успіх, що перевидавався вісім разів. Після вітру й морозу було Любо мені погрітися у вогню. Там за серцем я не встежила, И його украли в мене
Сучасників уразила вимогливість і зрілість уже найперших віршів А. Ахматовій. Про трепетні почуття й відносини вона вміла говорити просто й легко, але її відвертість не знижувала їх до рівня щоденності. В 1917 році виходить третій збірник А. Ахматовій – “Біла зграя”, у якому відбилися глибокі роздуми про хитку й тривожну передреволюційну дійсність. Вірші “Білої зграї” позбавлені суєтності, сповнені достоїнства й цілеспрямованої зосередженості на незримій щиросердечній роботі, багато хто з них присвячені мінливому образу Музи поета
Слабшав голос мій, але воля не слабшає. Мені навіть легше стало без любові. Високе небо, гірський вітер віє, И непорочні помисли мої. Як і в будь-якого теперішнього поета, серце А. Ахматовій з юності було настроєно на вловлювання гулу подій майбутнього, глибоке переживання реальності сьогодення. Ніколи вона не втрачала цього тонкого зв’язку, що поєднує її згодом і з народом, і тому вірші її завжди знаходили й знаходять гарячий відгук у душі читача. Не будемо пити з однієї склянки Ні воду ми, ні солодке вино, Не поцілуємося ми ранком рано, А ввечеру не подивимося вокно.
Ти дихаєш сонцем, я дихаю луною, Але живі ми любов’ю одною.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)