Особливості ранньої лірики В. В. Маяковського
1. Новаторство в поезії Маяковського. 2. Зв’язок лірики поета з живописом. 3. Виклик “суспільному смаку” і внутрішні переживання ліричного героя. Уже при першому знайомстві із творчістю В. В. Маяковського впадає в око разюча відмінність його лірики із класичними зразками поетичних добутків. Не тільки образи – “бляшана риба”, “флейта ринв”, “розумна морда трамвая”, – але сама мелодика вірша незвичайна У лірику Маяковського немає пісенної музикальності.
Вірші співзвучні розміряному, карбованому кроку: Жили й мускули
Відомо, що Маяковський займався в художніх студіях, а також в Училище живопису, ліплення й зодчества, звідки був відрахований за участь у скандальних витівках поетів-футуристів.
Це любов і самітність, а також трагічні контрасти миропорядка, які гостро переживаються ліричним героєм. Велика увага поет приділяла злободенним проблемам сучасності, які в сатиричній формі відбилися у віршах “Гімн судді”, “Уважне ставлення до хабарників”. У ранній ліриці Маяковського особливо сильно виявився навмисний, хуліганський виклик обивательському існуванню, що типово для поетів-футуристів. Груба лексика (поет не цурається й непристойних слів), підкреслене фамільярне й презирливе звертання до аудиторії – не дивно, що подібні вірші робили відразливе, що шокує враження: чи Знаєте ви, бездарні, багато хто, Що Думають, нажраться краще як, – Може бути, зараз бомбою ноги Видерло в Петрова поручика?..
Однак легко помітити, що за зовнішньою брутальністю, за ворожістю до “буржуїв” сховані глибокі переживання, гостре відчуття катастрофічності буття. Протиставлення ситого обивательського існування й внутрішньої драми ліричного героя, прикритою зовнішньою бравадою – це своєрідне переломлення традицій романтизму. Як і класичний романтичний герой, ліричний герой Маяковського самотній у навколишньому світі, погрязшем у щоденності. Як щирий романтик, Маяковський шукає підходяще тло для свого героя, незвичайний, чистий від скверниповседневних безладь: Послухайте!
Адже, якщо зірки запалюють – Значить – це кому-небудь потрібно? Значить – хтось хоче, щоб вони були? Значить – хтось називає ці плевочки перлиною? Тема самітності по-різному переломлюється в багатьох віршах поета Наприклад, смутна мелодія скрипки в добутку “Скрипка й трошки нервово”, що не знаходить розуміння в інших інструментів в оркестрі, викликає глибоке співчуття й живий відгук у душі ліричного героя: Оркестр чужо дивився, Як виплакивалась скрипка Без слів, Без такту… “Знаєте що, скрипка?
Ми жахливо схожі: Я от теж Репетую – А довести нічого не вмію!” Помітимо: музичні інструменти в цьому вірші представлені як живі істоти, кожне зі своїм характером. А у вірші “Набрид” поет викликує: “Немає людей”. Тема самітності у творчості Маяковського тісно пов’язана з виявленням негативних сторін урбаністичної цивілізації – культом споживання й втратою розуміння щирих цінностей, любові й самому життю. Потрібно відзначити, що у творчості Маяковського любовні переживання героя показаний досить відверто й натуралистично: Поет сонети співає Тиане, А я весь із м’яса, Людина весь, – Тіло твоє просто прошу, Як просять християни “хліб наш насущний Даждь нам днесь”.
Однак грубувата чуттєвість ліричного героя Маяковського аж ніяк не виключає й серйозних, глибоких щиросердечних переживань. “Кров’ю серця дорогу радую”, – цей рядок, у якій говориться про страждання безмовної любові, перегукується з любовною поезією середньовічного Сходу. Ім’я коханої для поета – слово, “величчю рівне богові”.
Особливе відношення Маяковський демонструє й стосовно Бога. Відразу відзначимо – реальність самого існування Бога під сумнів не ставиться. Але, як і любов, Бог у лірику Маяковського втратив свої споконвічні піднесені атрибути.
“Уривається до бога”, “цілує йому жилаву руку” – немов і не про Бога мова йде, а про людину, можливо, і привабливою певною владою, але аж ніяк не про незбагненну й доконану Сутність Зниження образа Бога яскраво виявилося в поемі “Хмара в штанях”: Я думав – ти всесильний божище, А ти недоучка, крихітний божик. У цих блюзнірських словах звучить глибоке щиросердечне страждання ліричного героя, що переживає відсутність взаємності в любові як глобальний крах, що приводить до розчарування в Богу. Знову повторюється тема самітності – і мир, і улюблена, й навіть Бог далекі від сподівань і прагнень ліричного героя, байдужні до його роздиранням
(2 votes, average: 3.00 out of 5)