Світязь (1820-1821) – Адам МІЦКЕВИЧ 1798-1855
Писати про Міцкевича – значить говорити про прекрасне, про справедливість, якої він був жовніром1, про обов’язок, якого був героєм, про свободу, якої був апостолом, про визволення, якого був пророком.
Віктор Гюго
Сторінки життя і творчості
Політичне становище Польщі в XIX ст. було дуже складним. У 1795 р. вона втратила самостійність і була розділена між Австрією, Пруссією та Росією. Свої інтереси в Польщі мала також Франція, що виявилося під час воєнної кампанії в Європі під проводом Наполеона Бонапарта. Польські аристократи, побоюючись
Адам Бернард Міцкевич народився 24 грудня 1798р. на хуторі Заосся поблизу м. Новогрудка (тоді воно належало до
1 Жовнір – тут: солдат, вояк, захисник.
Мудра думка
Свобода – єдина характерна ознака цивілізації.
Адам Міцкевич
1829 р. А. Міцкевич виїхав за кордон, відвідав Німеччину, Швейцарію, Італію. Там він зустрічався з письменником Й. В. Гете, філософами Ф. Шлегелем, Г. Гегелем. У 1830- 1831 рр. у Польщі спалахнуло велике народне повстання. Не маючи змоги приєднатися до нього, поет з-за кордону стежив за подіями на батьківщині й закликав співвітчизників не припиняти боротьби.
Тривалий час жив у Франції. Викладав літературу в Лозаннській академії, Колежі де Франс (Париж), видавав у Парижі газету “Трибуна народів”, палко обстоюючи ідеї свободи. 1855 р. виїхав до м. Константинополя (нині м. Стамбул), щоб організувати там польські легіони (у тому числі з українських козаків) для боротьби за незалежність Польщі, але не встиг завершити цю справу – помер від хвороби 26 листопада 1855р. Згодом прах А. Міцкевича було перевезено до Польщі й поховано в м. Кракові.
Найвідоміші твори А. Міцкевича – збірка “Кримські сонети” (1826), поеми “Конрад Валленрод” (1828), “Пан Тадеуш” (1834), “Дзяди” (1823-1832) та ін. Поет завжди спирався у своїх творах на фольклор, у тому числі український, що знайшло відображення в його баладах “Світязь”, “Рибка”, “Чати”, “Повернення батька” та ін.
Починаючи з 1820-х років твори А. Міцкевича набули великої популярності в Україні. Його творчість високо цінували Т. Шевченко, Леся Українка, П. Грабовський, М. Коцюбинський, В. Стефаник. Іван Франко назвав А. Міцкевича “найвизначнішим поетом польської нації”. Його твори перекладали й переспівували П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, П. Куліш, М. Старицький, І. Франко, Леся Українка, М. Бажан, В. Сосюра, Л. Первомайський, М. Лукаш, М. Пригара та ін. Значну частину творчої спадщини А. Міцкевича переклав М. Рильський. У 1904 р. у Львові споруджено пам’ятник митцю (скульптор А. Попель).
Світязь (1820-1821)
Коментарі. Озеро Світязь – одне з найпрекрасніших місць України, яке знаходиться у Волинській області. За різних часів територія, на якій воно розташоване, належала до Білорусі, Литви, Польщі. Зі Світязем пов’язано багато легенд, переказів, повір’їв. За основу своєї балади А. Міцкевич узяв легенду, згідно з якою колись багате місто заховалося під землю й воду, а його мешканці перетворилися на водорості, що карали чужинців.
Так небесні сили допомогли народові уникнути рабства, не стати на коліна перед поневолювачами.
Михайлові Верещаку1
Хто, в Новогрудськім мандруючи краї,
Прагне на все надивитись,
Хай у Плужинськім2 бору побуває,
Гляне на озеро Світязь.
В пущі дрімучій розкинулись води –
Ясна і чиста рівнина,
Пуща їх тінню густою обводить,
Озеро – ніби крижина.
А як нічною проїдеш порою –
Станеш, затримавши подих:
Зорі побачиш вгорі й під собою,
Місяць у небі і в водах.
Чи то із небом злилися безодні,
Водяна дика пустеля,
А чи склепіння у сяйві холоднім
Небо, ввігнувшися, стеле?
Ген береги, мов розтали поволі,
Сяєвом срібним повиті,
Наче ти в синім пливеш видноколі,
В тихій бездонній блакиті.
Вабить це озеро, тихе й погоже,
В пітьмі чаруючи очі:
1 Михайло Верещак – брат коханої А. Міцкевича, Марилі Верещак.
2 Плужини – маєток, де проживав Михайло Верещак.
Та лиш сміливець нечуваний може
Їхать туди опівночі.
Кажуть, там сила нечиста гуляє,
Бенкети в озері править.
Хто проти ночі про це повідає –
Страшно і слухати навіть.
Часом пори там почуєш нічної
Поклики й грім під водою,
Стогін жіночий і брязкання зброї,
Вигуки дикого бою.
Гамір цей грізний вщуха за хвилину,
Бір прибережний шепоче,
Тільки молитва над озером лине,
Тужне благання дівоче.
Що воно значить? I хто відгадає?
Хто ту безодню прогляне?
Різне про теє народ повідає,
Правди ж не знають селяни.
Дідичів Світязя славних нащадок,
Пан у Плужинах багатий,
Ці таємниці діставши у спадок,
Вирішив їх розгадати.
Тож повелів він у ближньому місці
Довгі човни будувати,
Невід завглибшки аршинів на двісті
Кращим рибалкам в’язати.
Я остеріг, що тут Божої волі
Спершу спитатися треба, –
Дзвони гудуть не в одному костьолі,
Линуть молитви до неба.
Ксьондз1 із Цирина2 прибув на посвяту,
Благословення складає,
1 Ксьондз – католицький священик.
2 Цирин – містечко поблизу Новогрудка.
Ловлю за пановим гаслом почато,
Невід у воду пірнає.
Тоне, потяг поплавці за собою,
Вглиб – нескінченна дорога.
Стелиться слід за ним пінний стягою…
Певне, не зловлять нічого!
Ось підтягають до берега крила,
Мокрі зближаються сіті…
Що за страховище хвиля укрила?
Хто б то повірив у світі!
Ні, не страховище – жінку впіймали
Десь у підводній яскині:
Кучері білі, уста, мов корали,
Очі великі і сині.
Плине до берега дивна істота.
Люди стоять остовпілі,
Дехто й тікати лаштується потай, –
Жінка підводиться з хвилі,
Каже: “Чи знаєте ви, що донині
Всіх, хто тут плавав зухвало,
Озеро, знявши вали білопінні,
В прірві підводній ховало?
Тож за цікавість пусту в нагороду
Всім вам загинути б нині, –
Тільки ж бо нашого, пане, ти роду,
Славного в рідній країні!
Тим, що цей розшук почавши без тями,
Бога ви все ж не забули,
Бог вам сьогодні моїми устами
Давнє повіда минуле.
Тут, де сумні простягаються піски,
Аїр1 росте та купава2,
Місто колись було, сповнене блиску,
Пишна Туганів держава.
Світязь, ясною багата красою,
Мужньою силою воїв,
Під можновладних державців рукою
Квітла у славі й спокої.
Там, де цей ліс простягнувся похмурий,
Ниви стелилися здавна,
Ген Новогрудок здіймав свої мури,
Древня столиця преславна.
Раз по Литві3 покотилась тривога:
Цар із Русі наступає,
Військо його оточило Мендога4,
Сили ж у князя немає.
З дальніх кордонів він кличе дружину,
Пише до князя Тугана:
“Княже, рятуй! Поможи, бо загину!
Сила іде нездоланна”.
Батько мій, те прочитавши послання,
Кличе: “Збирайтеся, вої!”
От і зійшлися вони на світанні,
Всяк при коні та при зброї.
1 Аїр – трав’яниста рослина з довгим, подібним до меча листям, яка росте в річках і ставках біля берегів.
2 Купа́ва – водяна лілія, латаття.
3 Литва́ – так у середньовіччі називали й Білорусь – одна зі складових частин Речі Посполитої, вітчизна А. Міцкевича. Поет, власне, жив у Білорусі, що в XIII – XIX ст. була захоплена литовськими князями.
4 Мендог – князь Литви, який правив у XIII ст. й об’єднав литовські племена.
Гримнули сурми, дружина рушає,
Князь виїжджає в діброву.
Раптом стає він і руки ламає,
В замок звертаючи знову.
Каже до мене: “Як власних підданців
Сам на поталу я кину?
Світязь не має ні мурів, ні шанців1,
Тільки-но смілу дружину.
Як розділю своє військо надвоє,
Князю не дам оборони,
А коли всі ми підемо до бою, –
Як будуть діти і жони?”
“Батьку, – кажу я, – снагою і хистом
Допоможи батьківщині!
Бог захистить нас. Вночі я над містом
Ангела бачила нині”.
Світязь мечем він укрив на хвилину,
Мовив, прекрасний, як сонце:
“Поки мужі захищають країну,
Я буду вам оборонцем!”
Батько послухав, рушає до бою,
Ніч наступає в тривозі.
Раптом ми чуємо брязкання зброї,
Крики “ура” на дорозі.
Гримнув таран, завалилися брами,
Сиплються градом уламки,
Сиві діди і жіноцтво з дітками
Товпляться з плачем до замку.
“Леле! – гукають. – Он сунеться військо!
Русь за ворітьми лютує!
Вбиймо себе, бо загибель вже близько.
Смерть від ганьби урятує!”
Лють погасила тремтіння тривоги!
Люди жалю вже не просять,
1 Шанці – окопи.
Золото, шати жбурляють під ноги
I смолоскипи приносять.
“Хто не умре – буде проклят назавше!”
Бачу, рятунку немає:
Той занімів, до порога припавши,
Той же сокиру здіймає.
Що нам – неволю ганебну прийняти,
Військо впустивши вороже?
А як у себе життя відібрати?
“Боже, – гукнула я, – Боже!
Як не втекти нам від лютої кари,
Нас захисти перед нею,
Громом убий із високої хмари
Чи заховай під землею!”
Ледве останнє я мовила слово –
Біле нас щось огортає.
Очі втопила я в землю раптово –
Бачу: землі вже немає.
Так врятувався народ безборонний,
Так ми уникли неслави.
Бачиш квітки? То дівчата і жони,
Змінені в білі купави.
Мов сніжно-білі метелики, линуть
Скрізь над водою німою,
В листі зеленім, як віття ялини,
Всипане снігом зимою.
Образ чарівний дівочої цноти
Барви квіток затаїли,
Тут їх життя обминають турботи,
Смерті незборної сили.
Царські війська, розпалившись у битві,
Владу їх встигли спізнати.
Тут зупинились вони по гонитві,
Цвітом квітчаючи лати.
Хто лиш сягнув там рукою у воду,
Вирвав вологі стеблини,
Раптом, хворобою вбитий страшною,
Згинув тієї ж хвилини.
Давню подію забуто, здається,
Є тільки відгомін кари:
Цвіт цей “цар-зілля” в народі зоветься,
Так його вславлено чари”.
Мовила й зникла княжна під водою,
З нею човни всі та сіті,
З плескотом враз розійшлися надвоє
Води, туманом повиті.
Клекотом хвиля стрясає діброву,
З хвилі ніхто не зринає.
Води розгойдані сходяться знову,
Дівчини й сліду немає.
(Переклад Марії Пригари)
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. Розкажіть про таємницю озера Світязь. 2. Хто вирішив розгадати цю таємницю? 3. Про що розповіла гостя з минулого? 4. Як урятувалися мешканці Туганової держави? 5. Які фантастичні події введено в текст балади? 6. Знайдіть у творі християнські образи та символи. Розкрийте їх роль у тексті.
Порівнюємо. Які елементи чарівної казки використав А. Міцкевич у баладі “Світязь”?
Для обговорення. Як ви розумієте поетичні слова й вирази з балади А. Міцкевича: неволя ганебна (“Що нам – неволю ганебну прийняти…”); неслава (“Так ми уникли неслави…”); загибель (“Вбиймо себе, бо загибель вже близько…”); люта кара (“Як не втекти нам од лютої кари…”)?
Творче завдання. 1. Розкажіть від імені жінки “із хвиль” про трагедію її народу. 2. Поділіть твір на частини. Назвіть кожну з них.
Робота в групах. Знайдіть, виразно прочитайте й прокоментуйте цитати, у яких: а) розповідається про небезпеку, що загрожувала Тугановій державі; б) зображуються вороги; в) змальовуються страждання народу; г) виявляється патріотизм героїні; д) описується порятунок народу.
Краса слова
Фольклорні символи у творі. У баладі “Світязь” А. Міцкевич використав традиційні образи-символи, які є багатозначними. Вода – символ плодючості, початку й кінця всього сущого на Землі; у християнстві – це символ очищення від гріхів, смерті й поховання, життя й воскресіння з мертвих, чесності та правдивості, сили. У баладі “Світязь” із водою (озером) пов’язана тема смерті й відродження народу, його духовної сили. Синій (блакитний) колір символізує довір’я, безкінечність, сум. Це колір неба й води. У християнській культурі він також асоціюється з вічною божественною істиною. Означає також доброчесність, добру славу, вірність. Білий колір – символ невинності, чистоти, доброчесності, світла, сонця, життя, святості. У християнській традиції біле означає спорідненість із Богом. Водночас білий має й протилежне значення: це знак смерті, порожнечі, мовчання. Поет використав різні значення білого кольору в баладі “Світязь”. Народ Туганової держави до приходу ворогів жив щасливо й радісно. Однак із приходом гнобителів (“чорної сили”) життю людей загрожує небезпека: “Біле нас щось огортає…”. Білі квіти, на які перетворилися дівчата й жінки Світязя, уособлюють духовну чистоту та невинність, життя згідно з Божими заповідями. Однак тим, хто загрожує всьому “білому” (тобто чистому, вільному, доброчесному), квіти несуть смерть. Лілія (купава) – символічне втілення чистоти та краси. Водночас вона – і символ смерті, відданості, помсти покійника, квітка Пресвятої Діви. Білі купави в баладі А. Міцкевича “Світязь” уособлюють духовну красу народу, який бореться за свою волю. Зелений колір – символ природи, молодості, плодючості, краси, радості, життя. Білі купави в “листі зеленім” утілюють віру поета у свій народ, у продовження його життя, нове відродження, вільне існування. Зілля – символ смерті й відродження; магічного впливу на почуття, учинки людини, її долю; оберега від нечисті. У перекладі балади А. Міцкевича “Світязь” перекладачка М. Пригаравикористовує метафору “цар-зілля”, підкреслюючи думку про те, що прагнення до свободи – найбільша й найчарівніша сила, що живе в народі.
Перевірте себе
(2 votes, average: 3.50 out of 5)