ПОЛЬСЬКИЙ РОМАНТИЗМ. АДАМ МІЦКЕВИЧ

ЛЕКЦІЯ 9

ПОЛЬСЬКИЙ РОМАНТИЗМ. АДАМ МІЦКЕВИЧ

1. Історичні умови виникнення польського романтизму.

2. Життєвий і творчий шлях поета.

3. Створення романтичного автопортрета у збірці “Кримські сонети”. Образи природи Криму.

1. Історичні умови виникнення польського романтизму

Розвиток романтизму в Польщі припав на 10 – 60 роки XIX ст. – період національно-визвольної боротьби після третього розподілу Польщі, створення підпільних спілок, зростання національного самоусвідомлення, що проявилося в інтересі до фольклору,

до історії країни. Величезну роль у становленні польського романтизму відіграв західноєвропейський і російський романтизм.

1822-1830 рр. стали часом становлення й утвердження романтизму в польській літературі. Його вплив поширювався в міру зростання революційних настроїв у суспільстві, загострення протиріч, що призвели до повстання 1830 р. Першість романтизму як провідного напряму польської літератури І пол. XIX ст. була обумовлена перш за все його бунтарським змістом.

Романтизм став виразником намірів до відродження країни, знаменом кількох національних повстань, боротьби за знищення феодально-абсолютистського

ладу. Етапи його розвитку збігалися з етапами визвольного руху, визначені національними повстаннями 1830-1831, 1846 – 1848, 1863 – 1864 рр.

Визвольний рух був в основному шляхетським, він не набув всенародного характеру, і це не могло не накласти на польський романтизм свого відбитку.

“Балади і романси” А. Міцкевича, які ввійшли в І том його “Віршів” (1822), стали етапом в історії польського романтизму, відкривши початку напряму. А передмову до книги сучасники сприйняли як маніфест польського романтизму. Протягом першого десятиліття романтизм, який визрівав у літературній боротьбі з класицизмом, багато в чому пов’язаний із традиціями просвітників і сентименталістів. Елементи нового методу проникали перш за все в літературну баладу. Цей жанр давав можливість широкого використання сюжетів, мотивів, образів польського фольклору і відтворення, хоч і частково – польського, литовського, білоруського і українського світосприймання, підкреслюючи глибинне національне самоусвідомлення і свободолюбство.

Іншим улюбленим жанром цього періоду стала поема, польською – поетична повість, яка багато в чому залежала від національної просвітницької поеми, але дуже близька до романтичної поеми Байрона. Жанр прекрасно підходив для втілення теми боротьби за свободу народу, але можливості особистості в боротьбі за всезагальну справу тут занадто перебільшувались. В основі сюжету часто лежала історія, але вона служила сучасності.

Найбільшою славою в період становлення романтизму користувались “Гражина” А. Міцкевича (1823) і “Марія” А. Мальчевського (1825). Вершиною цього жанру в ранній період польського романтизму став “Конрад Валленрод” (1828) А. Міцкевича, за якою з’явилися поеми молодого Ю. Словацького (“Шафнарі”, “Гуго”, “Ян Белецький”, “Араб”, “Монарх”), котрі отримали визнання.

Польська література на даному етапі відіграла величезну революційну роль. У період з 1832 по 1846 рр. романтизм став провідним напрямом у літературі. Придушення польського повстання 1830-1831 рр. призвело до жорстоких репресій, твори Міцкевича і Словацького заборонені. Розвиток національної культури завмер. Суспільно-політичне життя і боротьба в 30-ті роки зосередилися в еміграції. У 1832 р. в еміграції виникло Польське демократичне суспільство, яке розробляло буржуазно-демократичну програму визволення Польщі і справило вплив на розвиток літератури, яка повинна була духовно об’єднати і організувати поляків для боротьби, показати народу перспективи майбутнього. Митець у ці роки – духовний вождь народу.

У цей період побачили світ кращі твори А. Міцкевича “Дзяди” і “Пан Тадеуш”; “Кордіан” Ю. Словацького і “Небожественна комедія” З. Красинського. На перший план були висунуті романтична драма і драматична поема.

Письменники намагалися історично аналізувати підсумки революції, що привело до появи перших паростків реалізму у складному поєднанні з романтичним мистецтвом цього часу.

2. Життєвий і творчий шлях поета

АДАМ МІЦКЕВИЧ (1798-1855) – виходець із небагатого шляхетського середовища. Першим у польській літературі звернувся до народної поезії як джерела, що допомагало перебороти залежність національної літератури від європейських зразків і створити самобутню літературу – не лише за змістом, а й за новаційними формами.

Балади, сонети та оди А. Міцкевича стали поштовхом до боротьби за звільнення батьківщини. Але сам він жорстоко поплатився за свою революційну поезію: влада вислала його до Росії, а пізніше він змушений був жити в еміграції в Західній Європі.

Народився А. Міцкевич 24 грудня 1798 року в сім’ї безземельного шляхтича, адвоката на хуторі Заосся недалеко від м. Новогрудка, що ввійшло пізніше до складу Білорусії. Раніше білоруські землі належали Литві, тому А. Міцкевич і називає своєю батьківщиною Литву. Виховувався у демократичному середовищі, оскільки у будинку Міцкевичів шанували волелюбні традиції польських патріотів. Багато цікавих легенд і повір’їв чув юний Адам від рідного батька і від Блажен, значення якого для поета можна порівняти зі значенням Орини Родіонівни для Пушкіна. Розвитку поетичної уяви Міцкевича сприяла й мальовнича природа околиць Новогрудки. Після закінчення школи Адам вступив на фізико – математичний факультет Віленського університету, де провчився всього рік (1815-1816 рр.). Грунтовні філологічні знання отримав на історико-філологічному факультеті, на якому вчився з 1816 по 1819 роки. Під час навчання створив перші літературні твори і вважався першим поетом університету, став одним із організаторів молодіжних організацій “філоматів” (“люблячих науку”) і “філаретів” (“люблячих доброчинність”),

У 1819 р. А. Міцкевич переїхав до м. Ковно (нині Каунас), де працював вчителем до 1823 року. Тут він уперше закохався в юну аристократку Марію Верещак, яка спричинилася до написання творів на тему високої любові. Поряд із цим молодий поет спостерігав незвичайну бідність і убогість народу. Це сприяло формуванню революційних поглядів поета, розумінню необхідності рішучої боротьби за визволення народу. Еволюція у світогляді А. Міцкевича багато в чому визначила і розвиток його творчості, яку прийнято поділяти на 3 періоди.

I період – ранній (віленсько-ковенський) – до 1824 р.

Кращі твори – “Ода молодості” (1820). Подвиг молодості тут порівнювався з подвигом Геракла. Автор змалював реальність як “глуху нічь”, сповнену “жадібних воєн”. І лише молодість могла освітити цей морок і на місці воєн воскресити любов, здобувши свободу і спасіння людству.

“Балади і романси” (1822). Джерелом послужила творчість Шекспіра і Байрона. У передмові автор включився у суперечку щодо романтизму. Він виступив борцем проти класицизму (різко критикував французьку літературу XVII ст.). Намагався встановити історичні корені нової поезії і тим самим пояснити її право на існування в польській літературі. Романтизм розглядав як рід поезії, який зустрічався в усіх народів і в різні часи.

Автор балад у поезіях надає перевагу “почуттям”, “вірі”, “серцю” над “розумом” та емпіричними знаннями. Поет намагався передати народний побут і психологію простих людей; переглянув мотиви народної творчості; створив фантастичний світ, у якому проведена чітка межа між добром і злом, де злочин карали, а принижені знаходили захист з боку надприродних сил.

“Гражина” (1823) – поклала початок героїко – патетичній лінії польського романтизму у засвоєнні ним історичного жанру (сюжет був узятий з епохи боротьби литовців з Тевтонським орденом), не виключаючи поєднання сучасного і минулого: у поемі розкрито ситуацію, коли натиск іноземних завойовників поставив під загрозу саме існування народу. В поемі виведений властитель, який зраджує загальнонаціональним принципам і справам, його користолюбство і гордість вступили у протиріччя з патріотизмом. Автор оперував моральними категоріями, стверджуючи моральну перевагу патріотичного боргу і говорячи про неприпустимість змови із загарбником.

У жовтні 1823 р. поет потрапив в ув’язнення за участь у таємних політичних спілках. Через рік йому був винесений вирок: заслання в Росію, де він провів 4,5 роки. У цей час жив у Петербурзі, Одесі, Москві, що були на той час центрами культурного життя Росії. Ці роки стали періодом розквіту його таланту. У Петербурзі Міцкевич швидко зійшовся з декабристами, які побачили у ньому свого однодумця. У липні 1825 р. поет відвідав Крим. Одеські і кримські враження стали основою “Сонетів” (1826 р.), які були етапними в польському мистецтві. На перший план вийшла тема кохання.

II період – російський (1824-1829 рр.)

“Кримські сонети”. У цьому циклі на перший план виступили страждання політичного вигнанця, романтично підкреслені колоритом мусульманського Сходу.

“Конрад Валленрод” (1828 р.). У цій поемі автор звернувся до історії Литви, до боротьби з хрестоносцями у добу Середньовіччя. Герой на перше місце поставив патріотичний обов’язок, заради порятунку Батьківщини відмовився від особистого щастя. Конрад готовий боротися до кінця днів будь-якими засобами, але він самотній у країні ворогів, тому його боротьба – лише перший крок, який не принесе користі, якщо його не підтримати. Характер Конрада і романтичний, і високо трагічний. Трагізм посилений вставними романсами і піснями.

У квітні 1829 р. А. Міцкевич поїхав до Німеччини, у Веймар, де зустрівся з Гете, потім у Швейцарію та Італію. У 1830 р. поет вирішив відвідати батьківщину, але дізнався про повстання і на деякий час затримався на австрійській митниці, так і не приєднавшись до повстанців (можливо, він передбачав, чим може закінчитися боротьба за умови нерівних сил). Після 1830 р. він назавжди залишився в еміграції.

III період – період еміграції (1830-1855 рр.)

“Пан Тадеуш” (1834 р.) – це останній значний твір поета, в якому автор у думках повернувся до років, які він провів на рідній землі, повернувся у “країну дитячих мрій”.

Одружившись 1834 року, А. Міцкевич був переобтяжений турботами про багаточисельну сім’ю, а тому на початку 40-х років відійшов від поетичної творчості. Поема “Дзяди” так і залишилась незавершеною. Поет займався більше публіцистичною, викладацькою і революційною діяльністю.

У 1839-1840 рр. він читав курс лекцій з історії римської літератури в Лозанні, а в 1840-1844 рр. – курс лекцій з історії слов’янських літератур у Колеж де Франс.

У 1848 р. Міцкевич організував польський легіон, який боровся за свободу Італії. 1849 року поет у Парижі видав інтернаціональну демократичну газету “Трибуна народів” (франц. мовою). Статті, вміщені в цій газеті, закликали до союзу народів і були відзначені живим інтересом до соціалістичних учень поета.

У наступні роки Міцкевич служив у паризькій бібліотеці “Арсенал”. Під час Кримської війни він поїхав з політичною місією до Константинополя, де формувалися політичні легіони для участі у війні з боку Турції. Тут випадково і обірвалося життя видатного польського поета – 26 листопада 1855 р. А. Міцкевича спочатку було поховано в Парижі, а в 1890 р. – тіло перевезено до Вавельського замку в м. Краків.

3. Створення романтичного автопортрета у збірці “Кримські сонети”. Образи природи Криму

Перебування в Криму справило дуже сильне враження на Адама Міцкевича і надихнуло його на створення прекрасного циклу “Кримських сонетів”. Він вразив читачів і критиків пишнотою пейзажних картин, проникнутих ліризмом, образом героя – “пілігрима”, який сумував за покинутою батьківщиною, і новими для польської поезії східними мотивами.

Ліричний герой схилявся перед величчю природи. Природа – це та міра і той ідеал, з яким співставляються душевні потяги поета Пілігрима. Це різко посилило розлад страдницької душі ліричного героя. Автор розкрив внутрішній світ вигнанця з Литви, який став Пілігримом. Гробниця легендарної Марії Потоцької в Бахчисараї навела його на думку про схожість доль поета і прекрасної польської невольниці. Його вразила велич Чатир-Дагу, чий спокій не порушували ані грози, ані блискавки, ані люди. Але Пілігрим не мав душевного спокою:

У ног моих лежит волшебная страна,

Страна обилия, гостеприимства, мира.

Но тянется душа безрадостна и сера

В далекие края, в былые времена.

У 1834 році Міцкевич опублікував свій останній великий твір – поему “Пан Тадеуш”. Ця польська національна епопея, у якій чітко проявилися реалістичні тенденції, стала енциклопедією ставропольського побуту; з гумором і сумом змалював поет світ шляхетської старовини, не приховуючи його вад, розуміючи його історичну приреченість і водночас милуючись його барвистістю.

У створеній поетом широкій і енциклопедично багатогранній панорамі життя польської шляхти перших десятиліть XIX ст. знайшли місце і любовна інтрига, і драматично смішна історія сварки двох шляхетських родів через напівзруйнований замок, і розповідь про вступ французів разом з польським військом у Литву в 1812 р., і детальний опис шляхетського побуту, і картини природи. Поема пронизана глибоко патріотичною ідеєю: необхідність національної єдності перед втратою національної незалежності. Сюжет сплетено з декількох ліній:

– суперечка між нащадками аристократичного роду Горешків і шляхетського роду Соплиць;

– озброєний наїзд шляхти на Соплицово;

– любовна лінія.

ІДЕЯ

ТЕМА

ПРОБЛЕМАТИКА

Возвеличення людського патріотизму та любові до рідного краю

Показ краси рідної землі та любові до вітчизни

1) воля і неволя

2) дійсність та ідеал

3) життя і смерть

4) роль митця у світі

ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ

– мрійливий

– сумний

– духовно спустошений

– нестерпність болю

– вірний своїй країні

МОТИВИ

– створення романтичного світу – “у країну розкоші”;

– введення східної екзотики, легенди (неповторний, казковий колорит, образи-символи);

– показ дійсності: душа поета страждає й тужить за рідною землею – Литвою;

– протиставлення світів – уявного і дійсного;

– сутність психологічного конфлікту;

– описи Криму (психологічний паралелізм) розкрили внутрішній світ романтичного ліричного героя.

У композицію твору включено згадки про минуле шляхетських родів і героїв, що мали характер вставних новел. Майже вся розповідь пронизана авторським гумором, що надав точності характеристикам героїв і їхнім вчинкам. Міцкевич уважно прослідкував причини занепаду старих звичаїв, народження нових характерів, історичну необхідність оновлення в умовах боротьби за незалежність.

Пан Тадеуш повинен був зберегти польську національну самобутність і повернути народу незалежність, а для цього він мав відмовитися від забобонів і підготуватися до боротьби.

Поезія Адама Міцкевича мала величезне значення для польського національно-визвольного руху і відновлення польської літератури. У нашій країні Міцкевич набув популярності ще за життя. Його вірші перекладав О. Пушкін, М. Лермонтов, П. Гулак-Артемовський, М. Рильський та ін. Творчість Міцкевича високо цінували Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягають специфічні особливості польського романтизму?

2. Окресліть поле діяльності А. Міцкевича. У чому його основна заслуга?

3. Як у поезіях, баладах і поемах поета проявився бунтарський характер його творчості?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ПОЛЬСЬКИЙ РОМАНТИЗМ. АДАМ МІЦКЕВИЧ

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links