Тема “істинного” патріотизму знову було одним із найважливіших в обострившейся полеміці навколо Толстого у зв’язку з оголошенням його ювілею “торжеством національного генія”. Цитирующие статтю Суворіна підкреслювали, що вона вже досить давно вже не писав звичайних своїх “Маленьких листів”, у яких відгукувався на “злоби дня”. Але “щодня 80-річчя графа Толстого порушив своє мовчання і зробив чудову оцінку нашому великому письменнику”. Та хто з журналістів звернула увагу читачів в інший, сміливо заявленої А. З.
Суворіним у ювілейному статті думку про Л. Товстому: “Це перший і єдиний російський письменник, який раніш від усіх відчув повну свободу на російській землі”. (Пригадаємо знамениту тепер його щоденниковий запис: “Два царя ми…”. Два роки, у перші дні після виходу і смерть Толстого, Суворін напише про неї статтю “Найбільш вільний”.) Про цю дуже важливою, очевидно, тривожної його за протязі протягом останнього десятиліття темі А. З. Суворін не згадав своєї телеграмі Толстому. У архіві Л. М. Толстого збереглася б і телеграма письменнику від Миколи Олександровича Бердяєва: “З французькою любов’ю
вітаю російського генія, якому зобов’язані першим пробудженням свідомості сенсу життя й першим запереченням неправди життя. У почутті цьому зливаюся з кращого частиною Росії і близько світу. Микола Бердяєв”. Цей архівний документ набуває додатковий сенс, з урахуванням, що саме за тиждень, 5 вересня ним буде отримано від секретаря Комітету з’їзду друку У. Водовозова лист із пропозицією брати участь у толстовському збірнику, яким публіцист відповість згодою вже 21 вересня вишле про Товстому “невелику статейку”. Відповідно до “Постановам й побажань Першого Всеросійського з’їзду друку” було вирішено видати збірник, “повністю присвячений особистості чествуемого письменника, думок нього й характеристиці Шевченкових творінь”. Передбачалося, що до нього ввійдуть сотні відгуків про Товстому. Вирішили залучити до участі у збірнику лідерів всіх інших партій, були розіслані запрошення відомим громадським діячам і літераторам; називалися імена А. І. Гучкова, Р. Є. Львова, М. А. Хом’якова, П. М. Мілюкова, У. Д. Набокова, Ф. Ф. Кокошкина, А. З. Суворіна, З. М. Булгакова, М. А. Бердяєва, А. М. Горького, Л. М. Андрєєва, У. Я. Брюсова. На засіданні Комітету затвердили як російський, але англійську і французьку тексти прохання журналістів брати участь у толстовському збірнику, надіслати стислі відгуки 40 – 100 рядків і навіть “у вигляді стиснутих афоризмів”. До редакції збірника було обрано З. А. Венгеров, Л. М. Андрєєв і Д. З. Мережковський. Але задуманий збірник не відбувся. Частина статей “осіла” у великому, що існує тисячі одиниць, архіві секретаря Комітету – У. У. Водовозова. У тому числі стаття Р. У. Плеханова “Толстой і природа”, опублікована лише крізь шістнадцять років; єдину зі написаних за життя письменника стаття М. А. Бердяєва “Про релігійному значенні Льва Толстого”36, нещодавно що світ; замітка А. Блоку, надрукована лише у 1987 г.37, стаття А. Білого “Толстой і ми”, не так яка датується 1910 роком (замість 1908); два есе І. А. Бодуэн-де-Куртенэ: “Уривчасті нотатки про Л. М. Товстому” і “З запровадження до ненапечатанной статті “Л. М. Толстой і смертну кару””. Деякі з імовірних авторів неукладеного толстовського збірника зібралося рік під обкладинкою збірника “Віхи”. У 1909 року, хоч і із запізненням, доповідь, підготовлена на ювілей “Міжнародний альманах про Л. Товстому”; його перше видання – 3 000 примірників – розійшлися буквально протягом двох днів, було друге видання накладом 16 000 прим. У ньому брали участь 28 росіян і 27 іноземних авторів, які сперечаються зі сторінок книжки “честю бути зобов’язаними Толстому”. Цей прижиттєвий “живої пам’ятник Толстому” створили письменники, громадські діячі, вчені, журналісти: Бьернстерне-Бьернстон, М. Здеховский, У. Горриссон, Наоши Като, У. Розанов, П. Боборикін, А. Ф. Коні. Статті учасників міжнародного толстовського альманаху також відомі невеличкому колу дослідників. Не з’явилася друком 1908 року у цензурним умовам і приурочена ювілею Толстого стаття З. І. Шохор-Троцкого “Чому ми радіємо?”. У ньому разом з гіркотою писав: “Для усього світу він – передусім великий письменник. Для пишучої ж братії він – друг, вчитель і наставник: він вчив її – чесно і безбоязно відчувати і мислити, і говорити і як писати… Історія покаже, хто має рацію великий: Лев Толстой або всі ті, хто, через недомисел чи з відсутності істинної любові до батьківщини і до людини, проти Толстого. Історія покаже, кому потрібно соромитис
я: друзям Росії і його істинного величі чи ворогам її, завжди торочить про своє патріотизм”. До цього часу залишаються мало відомими дослідникам доповідна й потрапила стаття про Л. Товстому яскравого публіциста, “вихованця Московського університету”, У. Свєнціцького, опубліковані журналі “Жива життя”. Більшість статей, написаних у 1908 року, за життя Л. М. Толстого, розпилена по архівам, загублена у різних збірниках. Тим більше що матеріали, містять оцінки творчості Толстого, дані його сучасниками у дні 80-річчя письменника, представляють безсумнівний інтерес. Чимало понять з статей, написаних на пропозицію Комітету з’їзду друку, зіграли значної ролі в осмисленні особи і творчості великого письменники та мислителя. Толстовський з’їзд російській пресі, багато в чому який визначив звучання ювілею Л. М. Толстого 1908 року, став важливою віхою у біографії письменника, а й у історії російської суспільной думці, історії російської журналістики.
