Сутність теорії Раскольникова.(по романі Достоєвського “Злочин і покарання”)
Сутність теорії Раскольникова. (по романі Достоєвського “Злочин і покарання”) Роман Достоєвського “Злочин і покарання” був написаний у шістдесяті роки XIX століття. Це було неясне для Росії час. У Росії поглибилися соціальні протиріччя
Достоєвський виступає проти суспільства, що штовхає людини на злочин. Письменник говорить, що людина повинен мати право на нормальне життя. У той час у Росії особистість часто втрачала свою самостійність і попадала в залежність від “новітніх” ідей. Саме така ідея й захопила Раскольникова.
Людина
А є люди, що встановлюють свої правила, що грають долями “звичайних”, що порушують моральні підвалини суспільства, “сильні миру
Нещадність стосовно мас, кар’єризм, попрання законів – все це складові частини його теорії. Поділивши людей на дві категорії, Розкольників сталкивае5тся з питанням, до якої ж категорії належить він сам: “…Чи воша я, як всі, або людина? Чи зможу я переступити або не смогу?
ЧиНасмілюся нагнутися й взяти чи ні? Чи тварина я тремтяча або право маю?..”. Убивство баби-процентщицы – це самоперевірка героя: чи витримає він цю перевірку? Чи є він вибраною, винятковою людиною, Наполеоном?
Виношуючи свою ідею, Розкольників мріє про роль владаря й рятівника людства одночасно. Але головним і вирішальної в його житті була самоперевірка. Він зізнається Соні Мармеладовой: “Не для того, щоб матері допомогти, я вбив – дурниця! Не для того й убив, щоб, діставши кошти й влада, зробитися благодійником людства
Дурниця! Я просто вбив; для себе вбив, для себе одного…” Однак моральність і логіка героя постійно переплітаються з його душею, що змушує робити “безглузді” учинки: співчувати нещастю Мармеладовых, жалувати зганьблену дівчинку на бульварі, ненавидіти свидригайловых і лужиных. “На такий справу хочу покуситься й у той же час яких дрібниць боюся!” думає Розкольників, уражений страхом зустрічі із квартирною господаркою
Герой уважає приниженням свою причетність до “звичайного” людям. Риси звичайності він у собі нехтує. Так виникає конфлікт між свідомістю Раскольникова і його поводженням. У ньому живуть і діють два чоловіки одночасно: одне “я” контролюється свідомістю героя, а інше робить беззвітні щиросердечні рухи й учинки
Потрібно помітити, що Розкольників іде на злочин, втративши всякий контроль над собою, руху його механічні, мовлення стрімчасте, нескладна, руки тремтять, всі як у маренні: “Він почував, що губиться, що йому майже страшно, до того страшно що здається… він би втік від її…”. Виявившись у владі ідеї, одержимий нею, Розкольників втратив у ході злочину всяке орієнтування в хаосі “дріб’язків”. Під перевірку його теорії потрапила Лизавета, та беззахисна істота, заради щастя якого Розкольників допускав “кров по совісті” і вбивство якого не входило в його плани. Моя точка зору полягає в тім, що через убивство Лизаветы Раскольникова й початку мучити, ковтати й “зжирати” совість
Лизавета виявилася виключенням з теорії Раскольникова. Достоєвський описує необхідність відповідального й обережного звертання людини із суспільними теоріями, які здатні запалюватися в думках людей, поневолюючи їхню свідомість і волю, перетворюючи їх у бездумний виконавців. Я вважаю, що трагедія Раскольникова – це трагедія однієї душі. Але що відбудеться, якщо перехід ідей відбудеться не в межах однієї самосвідомості, а в процес будуть залучені двоє, троє, Сто тисяч?
Я думаю, що ніяка ідея не коштує того, щоб за неї вбивати, нехай навіть і дуже важлива. Хотілося б знайти компроміс і вирішити проблеми, ідеї, питання без жертв
(1 votes, average: 5.00 out of 5)