Твір по романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”

Твір по романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Сон “є закон природи, якого не знаємо ми і який кричить у нас” (Ф. Достоев-Ский). Сни мають величезний вплив на щиросердечний і психічний стан людини. У сні відбуваються речі, які могли б відбутися з людиною в його реальному житті, але обов’язково є якась деталь, що суперечить здоровому глузду. Один з типів сну це хворобливі сни, вони відрізняються “яскравістю й надзвичайною подібністю з действи-тельностью”, саме тому сни, побачені у хворобливому стані, “роблять сильне

враження на розстроєний і вже збуджений організм людини”. Сон є як би продовженням подій, що відбулися вдень.

Адже життя це мгнове-ние й людській душі жаль витрачати третину свого існування впустую, під час сну душу людини продовжує почувати, співпереживати, ображатися, радуватися. У сні проявляються щирі бажання людини, які він, може бути, боїться висловити вголос удень. Протягом роману Родіон Розкольників п’ять разів бачить сни. Перший сон він бачить у своєї комнатке після зустрічі з п’яною дівчинкою на До-Ом бульварі. Цей сон ставиться саме до хворобливих снів

Дія відбувається в далекому дитинстві

Раскольникова. Життя в його рідному містечку настільки звичайна й сірка, що “час сіреньке,” навіть у святковий день. Та й весь сон намальований Достоєвським в аж ніяк не радісних тонах: “чернеется лісочок”, “дорога завжди курна, і пил на ній завжди така чорна”.

Контра-Стирует з темним, сірим тоном лише зелений купол церкви, а радісними плямами є лише червоні й сині сорочки п’яних мужиків. У сні присутні два протилежних місця: шинок і церква на цвинтар. Шинок у пам’яті Родіона Раскольникова персоніфікує пияцтво, зло, низькість і бруд його мешканців

Веселощі п’яних людей не вселяє навколишньої, зокрема маленькому Роді, нічого, крім страху. Ледве далі уздовж дороги перебуває міський цвинтар, а на ньому церква. Збіг їхнього місцезнаходження означає, що який би не була людина, вона однаково почне своє життя в церкві й закінчить її там же. Самі добрі спогади Раскольникова зв’язані саме із церквою й цвинтарем, адже “він любив цю церкву й стародавні в ній образа, большею частию без окладів”.

Навіть могилку свого молодшого брата, якого Родіон жодного разу не бачив, він згадує з розчуленням, йому приємно думати про цю церківку. Церква не зрячи перебуває в трьохстах кроках від шинку. Ця невелика відстань показує, що людина в будь-який момент може припинити своє вульгарне життя й, обратясь до Бога, що все простить, почати нове, праведне життя. Сон цей дуже важлива частина роману. У ньому ми вперше бачимо вбивство, не тільки задумане, але й здійснене

И після сну в голові в Раскольникова виникає думка: “Так невже ж, невже ж я в самій справі візьму сокиру, стану бити по голові, размозжу їй череп… буду сковзати в липкій теплій крові, зламувати замок, красти й тремтіти; ховатися, весь залитий кров’ю… із сокирою? Господи, невже?

” Родіонові буде важко зробити це вбивство, тому що його відношення до насильства мало змінилося з дитинства. Не зрячи займенник “він” уживається одночасно й до маленького Роді, і до Раскольникову-Студента: “ВІН обхоплює батька руками… ВІН хоче перевести подих… ВІН прокинувся весь у поті…” Незважаючи на минулі роки, незважаючи на задумане вбивство, незважаючи на те, що Розкольників давно вже не так набожний, як у дитинстві, він дотепер почуває відразу до насильства, тим більше кубийству.

Також уперше в цьому сні з’явився образ сокири, що є одним з головних образів у романі. Сокира стала тут знаряддям убивства, надійним, але не зовсім естетичним, хоча в убивстві немає нічого естетичного. Образ замученої кобыленки зустрінеться читачеві в тексті ще раз, їй буде Катерина Іванівна Мармеладова: “Уездили шкапу! Надірвалася!

“. Вона, як і ця савраска, буде замучена чоловіком-п’яницею, Семеном Захарычем Мармеладовым. Роль цього сну в дії роману дуже велика. Якщо розглядати композицію роману в цілому, то цей сон перебуває в експозиції. Він і виконує функції експозиції: знайомить читача з образами, які потім будуть зустрічатися протягом роману. Цей сон є самим яскравим і що запам’ятовується й несе саме більше значеннєве навантаження у всім добутку

Ще один сон це сон-лемент, сон потворний. Він заповнений не яскравими, різкими, не приємними й радісними звуками, а страшними, жахаючими, моторошними: “вона нила, верещала й голосила”, голос що бив хрипів, “таких неприродних звуків, такого виття, крику, скреготу, сліз, побой і лайок він ще ніколи не слыхивал і не видывал”. Під дією цих звуків у Родіона Раскольникова почали з’являтися перші й ще боязкі сумніви у своїй теорії. Настасья так охарактеризувала йому його стан: “Це кров у тобі кричить. Це коли їй виходу немає й вуж печінками спікатися почне, отут і почне ввижатися

” Але в ньому кричить не його кров, а кров убитих їм людей. Вся істота Раскольникова стало проти доконаному їм убивству, лише збуджений мозок запевняє сам себе в тім, що теорія вірна й що для Родіона вбивство повинне бути так само звичайно, як зміна дня й ночі. Так, він убив, але коли Ілля Петрович б’є господарку, у голові в Раскольникова раз у раз виникають питання: “Але за що ж, за що ж… і як це можна!

“, “Але, боже, хіба все це можливо!”. Навіть після вбивства двох сестер Розкольників почуває відразу до вбивства й до насильства взагалі. Цей сон показав молодому Наполеонові, що він такий же геній, як і Ілля Петрович, що без особою на те причини б’є господарку, у той час як у Раскольникова “рука не піднялася замкнутися на гачок”, “страх, як лід, обклав його душу, замучив його, окоченил його…” У цьому сні місцем дії є сходи. Вона символізує боротьбу усередині Раскольникова, боротьбу добра й зла, от тільки в цьому випадку незрозуміло, де добро, а де зло. Сходи ця перешкода, що треба буде пройти героєві, щоб піднятися на самий верх людського розвитку, замінити Бога, що створив цей недосконалий мир, виявитися здатним змінити людей для їх же благополуччя. Якщо Розкольників витримає це випробування, то він переконається у своїй теорії й може накоїти непоправних речей, от чому провидіння не допустило цього, і Родіон лежав, оклякнувши від страху, точно тварина тремтяча

Сон цей був потрібний Достоєвському, щоб підкреслити отрица-тельные сторони теорії Раскольникова: її жах і неспроможність. Для Родіона Раскольникова сни були дуже важливі, вони були його другим життям. В одному зі снів він повторює вже доконане їм убивство старухи-процентщицы. У порівнянні з теперішнім життям простір не змінився, “всі отут як і раніше: стільці, дзеркало, жовтий диван і картинки в рамках”. Але в часі відбулися значи-тельные зміни

Була ніч. “Величезний, круглий, мідно-червоний місяць дивився прямо у вікна”, “це від місяця така тиша”. Обстановка нагадувала царство мертвих, а не звичайний петербурзький будинок. Саме ця деталь нагадувала про доконане вбивство. Ідучи із квартири баби, Розкольників залишив після себе два трупи. І от зараз він повернувся в це царство мертвих

Усе було мертво, але тільки для Раскольникова, усе вмерло в душі в нього. Тільки для Родіона навколо тиша й ні душі, для інших людей мир не змінився. Люди стояли внизу, Розкольників був вище всієї цієї юрби, всіх цих тварин тремтячих. Він Наполеон, він геній, а генії не можуть стояти на одному щаблі з народом. Але люди засуджують Раскольникова, сміються над його жалюгідними спробами змінити мир через убивство якоїсь старушонки.

И дійсно, він не змінив рівно нічого: баба як і раніше жива й сміється над Родіоном разом з юрбою людей. Баба сміється


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Твір по романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”

Categories: Нові твори

Links