Структурні типи складних речень. Вивчення складного речення в школі
СР − це реч-ня, що склад. з 2-ох і більше підряд. од., які становлять смислову, стр-ну та інтонац. єдність. Теорія. Спочатку СР розгляд. як поєднання простих речень. Пєшковський вважав непридатним терм. “СР”, називаючи його складне ціле. Шахматов − сполучення речень. Уже Богородицький у 1935 р. “Общий курс грам-ки СРЯ” обстоював ін. погляд на СР як єдине зв’язне ціле. Ідеї Богородицького розвинули Поспєлов, Виноградов, Максимов (вважав СР комуні кат. од. вищого рівню порівняно з ПР − в укр. мов-ві цю т. з. підтримують Вихованець, Загнітко).
Засоби зв’язку част. СР є : 1.спол. суряд. і підряд.; 2. спол. слова, у ролі яких виступають відносні займ. (хто, що, який, чий) і прислів. (де, куди, звідки); 3. співвідносні (вказівні слова), вказівні і означал. займ. (той, такий, кожен, всякий), прислів. займ. пох. (там, туди, тоді, так); 4. інтонація різних типів: а) перелічування, б)протиставлення чи зіставлення, в)зумовленості, г) з’ясувальна.
Змістові відношення між част. СР. 1. Одночасність подій, яв.; 2. часова послідовність; 3. розділові; 4. протиставні і зіставні; 5. причинові, наслідкові, умовні, з’ясувальні, допустові та ін.
Типи СР. Реч-ня відкритої і закритої стр-ри (можна/неможна додати пред. частини), еластичні і нееластичні (можна/неможна міняти місцями пред. частини). СР: Сполучникові (складнопідрядні, складносурядні, сурядно-підрядні), Безсполучникові, Сполучникові-безсполучникові.
. Вивчення складного речення в школі.
Ця тема досить складна і важлива. Під час вивчення складного речення виникають певні труднощі: – тип речення (треба знати сполучники сурядності і підрядності); – будова речення (де головна частина). При вивченні складнопідрядного речення треба правильно: 1) визначити головне речення;2) назвати підрядне речення; 3) на яке питання відповідає; 4) які смислові звязки; 5) чи є вказівне слово в головному; 6) визначити тип підрядного.
Основні методи і прийоми роботи:
– спостереження над новими фактами з метою узагальнення і усвідомлення закономірностей. Методи: всі методи теоретичного опрацювання (розповідь, бесіда, спостереження мовних явищ, робота з підручником). Впави: підготовчі, тренувальні, завершальні.
– схеми розбору речень, побудова схем.
– наявність звязного тексту. Вправи: доповнити речення другорядними, однорідними, уточнюючими членами; введення окремих компонентів; заміна окремих компонентів ( слів та фразеологізмів) іншими; перебудова синтаксичних конструкцій (пряма Мова непрямою); конструювання мовних одиниць.
69.Складносурядне речення. Функції сполучників у ньому.
ССР – таке складносур. реч-ня, предик. частини якого поєднані сур. сполучниками. Найістотніша ознака ССР – спол. сурядності, які поєднуються предикат. частини і не належать жодній з них. Частини ССР за стр-рою і змістом хар-зуються відносною самостійністю. Зв’язок між частинами – за допомогою 1. Займенників, які заміщають ім. попер. част. /Чудес не буває, але ж яка за ними черга/ 2. Спільних членів реч. (це іноді викликає неповноту другої частини) /Погорілець боїться вогню, а покусаний – собаки/ 3. Порядок розташування /Є каяття, да вороття немає/. 4. Видових, часових, способ. форм дієсл.-присудків, що відп. чином скоординовані /Спочатку вчаться говорити, потім мовчати, але ніхто не вчиться слухати/.
Предикат. частини, що входять до ССР, можуть бути однотипними та різнотипними за структурою. В однотипн. ССР обидві частини або односкладні, або двоскладні. /Безвітряно і коксохімівського диму сьогодні не чути/. У ССР різнотипн. стр-ри одна частина односкладна, інша двоскладна.
ССР відкритої стр-ри складаються з декількох частин, кільк. яких може бути потенц. збільшена за рахунок включення нових. /І день іде, і ніч іде/. ССР закритої стр-ри – з двох частин, не допускають включення третьої (з зіставно-протист. і приєднувальними відношеннями) /Псам би і свиням не треба золота, а нерозумному – мудрих слів/
Особливість ССР – предикативна частина ніколи не може знаходитися всередині іншої пред. частини (на відміну від СПР). Важливий засіб поєднання – інтонація: перелічувальна, протиставно-зіставна, градаційна, розділова.
ССР з єднальними сполучниками (і, й, та=і, а=і, ні…ні, ані…ані) – 1. єднальні відношення, в межах яких реаліз. ще такі відн: 1.1 власне єднальні, в яких вир. значення одночасності, – передається збігом форм дієсл.-присудків і підкреслено наявн. спільних другор. членів, найчаст. обставин, рідше додатків /В степу уже літо розмовляло з вереснем і всі віки жили вже без адрес/ 1.2. відн. послідовності дій або станів, передається порядком розташування частин і видо-часовими дієсл. формами. /Вишні вицвітали, і блідо-рудуваті пелюстки вкривали землю/ 1.3. причиново-наслідкові відношення – виражається незмінним розташуванням частин і інтонац. /Їй стало жаль людського змарнованого життя – і вона заплакала/ 2. перелічувальні відношення – переліч. сполучн. і…і, ні…ні
ССР з протиставними сполучн. (а, але, зате, проте, однак, та=але) – віднош. протист. і зіставні., хар-на стр-на ознака, що можуть складатися лише з 2 частин. /Я ждав тебе, а ти усе не йшла/
ССР з розділовими сполучн. (чи, або, чи…чи, то…то, чи то…чи то, не то…не то) – значення несумісності, взаємовикл., чергування подій, явищ, станів.
ССР з градаційними сполучн. (не лише…а й, не тільки… але й, не стільки…скільки, не те, щоб…а, хоча й…але) – віднош. градації, тобто підсилення або послаблення другого компонента речення. /Не те, щоб я тебе любив, а просто ти така завзята/. Близькі семантично до ССР з єдн. спол.
ССР з приєднувальними сполучн. (та й, ще й, також, тобто, себто, притому, причому, при цьому) – приєдн. віднош.: друга частина доповнює думку, висловлену в першій. /Кажуть, руки в мене золоті, та й голова, повірте, не мідна/
73. Узгоджені та неузгоджені означення і способи їх вираження.
Означення − другорядний член реч-ня, який вказує на різні ознаки предмета і відповідає на 16 питань. УО виражаються: прикмет, дієприк., займ. прикм. типу, поряд. числів., кільк. числів. у непрям. відмінках. Неуз. О. вираж. ім. у ф. непрям. в. з прийм. і без. Зв’язок НО з гол. сл. − прилягання або іменне прилягання. Виражаються:1.ім. у Р. в. без прийм., вказують на а)приналежність істоті./Шопена вальс./;б)вказують на джерело явища або виконавця./Промінь сонця./в)вказують на рослину щодо її частини./Стрючок квасолі луснув./Увага! Це стос. тільки Рослин. Назви предметів щодо своїх частин будуть дод./ручка дверей./г)х-ка предмета за його місцем перебування./площа Берліна./г)х-зують осіб за їх приналежністю до течії, організації, але якщо особа є керівником установи − назва буде дод./декан факультету./ х-ка за місцем знаходження 1.Р. в. з прийм. від…до/з. −./Лежала тінь від столу і до печі./2.З. в. + прийм. через, над.3.О. в. + прийм. над, під, за, поміж.4.М. в. + прийм. у/в, на. Х-ка за часом: 1.Р. в. + проти./Ніч проти понеділка./2.З. в. + на./ночі на Купала./Х-ка за матеріалом: Р. в. + з./ківшик з лика./За призначенням З. в. +на./шовк на спідницю./За його внутр. чи зовн. рисами: 1.О. в. + з./заєць з морквою за вухом./2. М. в. +в/у./Стрункі дівчата в одягах легких./3.З. в. +про./Чутки про землю./
НО вираж. прислів./Кава по-угорськи./, інф./бажання лягти і заснути./, присвійні займ., ут. від об. його, її, їх.
Прикладка − різновид неуз. озн., що вираж. ім. Одночасно х-зує предмет і дає йому іншу паралельну назву. Прикладка може стосув. ім., займ., субстантивів. Буває пош. і непош. Розрізнення прикладки і означ. слова Якщо один з ім. заг. назва особи, а ін. власна, прикладкою буде заг., у геогр. назвах навпаки. Прикладка набуває того ж відмінку, що й гол. слово. Часто у військовій літ-рі, мапах, оголошеннях, документах прикладки не відмінюються./ У місті Пирятин./
(2 votes, average: 3.00 out of 5)