Типи лінгвістичних словників. Короткі відомості про лексикографічну роботу в Україні

Лексикографія – це наука, що займається розробкою теоретичних проблем укладання словників і упорядкуванням та описуванням різного роду словникових матеріалів. Залежно від призначення розрізняють словники енциклопедичні і лінгвістичні, або філологічні. Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а пов’язані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних ділянок знання, мистецтв, виробництв, політичного життя тощо. Тому в енциклопедичних словниках зовсім не мають місця слова таких граматичних

категорій, як займенники, вигуки, сполучники, частки; прислівники, дієслова та прикметники подаються у цих словниках лише тоді, коли вони термінологізувались, тобто вживаються для точного вираження спеціальних понять і означення спеціальних предметів. Є енциклопедичні словники загальні, або універсальні (тритомний “Український радянський енциклопедичний словник”, 1986-1987 рр.) і галузеві, або спеціальні (“Українська літературна енциклопедія”, Т.1, 1988 р.).Філологічні словники мають кілька основних типів і багато різновидів, але об’єктом описування в них завжди є саме слово. Залежно від типу й характеру

філологічного словника, конкретне слово в ньому може розглядатися в одному чи в кількох аспектах, скажімо, з погляду походження чи функціонування протягом певного історичного періоду, правописання, вимови і т. д. Філологічні словники можуть бути одномовні, двомовні і багатомовні. Серед одномовних словників найважлівішим типом є словник тлумачний. В ньому засобами рідної мови розкривається (витлумачується) значення слова, характеризуються його граматичні й стилістичні властивості, подаються типові словосполучення (речення) і фразеологічні звороти, де вживається слово у відповідному значенні (“Словник української мови”, Т 1-11, 1970-1980).

Словник етимологічний – лексикографічна праця, в якій з’ясовується походження слова: розкривається первісне значення, реконструюється найдавніша форма слова, вказується, чи слово запозичене, чи власне українське (“Етимологічний словник української мови” у 7 томах). Словник іншомовних слів – словник, у якому розкривається значення іншомовних слів, що ввійшли до лексичного складу рідної мови, і вказується, з якої мови вони засвоєні (“Словник іншомовних слів”, Довіра, 2000). Словник історичний – один з різновидів тлумачного словника, в якому подаються слова певної історичної епохи за даними писемних пам’яток, з’ясовується їх значення, наводяться ілюстрації (“Словник староукраїнської мови XIV-XVст.”, Т 1-2, 1977-1978). Словник орфографічний – словник, який подає перелік слів у їх нормативному написанні. Словник орфоепічний – служить довідником правильної нормативної вимови і нормативного наголосу. Словник перекладний – словник, у якому реєстрове слово в різних його значеннях перекладається відповідниками іншої мови. Словник синонімів – у ньому подані ряди синонімів, що групуються навколо стрижневих слів, розташованих в алфавітному порядку. Словник термінологічний – словник, у якому подана система термінів певної галузі науки, виробництва, мистецтва. Історія української лексикографії починається з кінця XVI ст., коли Лаврентієм Зизанієм був створений “Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ словъ просто” (опублікований у Вільні 1596 р.). Це перекладний словник, бо в ньому церковнослов’янські слова вже мають відповідники з тодішньої літературної мови. Реєстр цього словника охоплює понад 1000 слів. Слова розташовані в алфавітному порядку, що нагадує послідовність літер грецького алфавіту, й перекладаються відповідниками-синонімами тодішньої української літературної мови: агнєцъ, баранокъ; брань, война. Другою етапною словниковою працею в історії української лексикографії був “Лексіконъ словеноросскій и Именъ Тлъкованіє” славнозвісного Памви Беринди (надрукований у Києві 1627 р.). У своїй основі “Лексикон” Памви Беринди перекладний церковнослов’янсько-український словник, хоча в ньому подекуди виразно проступають елементи тлумачного, енциклопедичного й етимологічного словників. Реєстр “Лексикона” включає близько 7000 слів і складається із двох окремих частин. Перша частина становить собою перекладний словник 4980 церковно-слов’янських слів, які перекладаються синонімами тогочасної живої української мови (Иго: ярмо; питомєцъ: вихованець; стражду: терплю). Інколи реєстрове слово має ще й тлумачення. Друга частина нагадує своєрідний словник іншомовних слів та власних імен із джерел того часу. У цій частині подано й пояснено 2002 слова. Найвидатнішою працею української лексикографії до перевороту 1917 р. був чотиритомний “Словарь української мови”, що вийшов за редакцією Бориса Грінченка (1907-1909). Матеріали для цього словника протягом кількох десятиліть збирались великою групою людей, а опрацьовувала їх редакція журналу “Киевская старина”. За своєю суттю – це перекладний українсько-російський словник. Б. Грінченко зумів довести реєстр словника до 70 тисяч слів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Типи лінгвістичних словників. Короткі відомості про лексикографічну роботу в Україні

Categories: Нові твори

Links