У новелі “Я (Романтика)” М. Хвильовий створює картину життя людей у революційні часи, змальовує викривлення їхніх душ та ідеалів. У центрі новели людина, чия душа трагічно розколюється навпіл: людське (любов до матері, людяність, співчуття) гинуть під впливом жорстокості, під впливом “ідеї”, яка стає важливішою за все. Важливо, що героя оточують другорядні персонажі, які лише поглиблюють та погіршують його стан, його внутрішній конфлікт із самим собою. Сам головний герой називає їх “сторожами його душі”. Проте вони не сторожі
душі, а навпаки – сторожі темної сторони душі, які не дають персонажеві пристати на інший бік, повернутися до нормального життя, відчути очищення через любов та переживання. Другорядні образи – доктор Тагабат, Дегенерат та Андрюша – є різними, проте вони є майже механізмами, їх поглинула утопічна ідеологія і абсурдне бажання втілити її через кров та муки інших, невинних людей. Дегенерат, за твердженням самого героя, є “справжнім солдатом революції”. Отож-бо, людське єство поступилося в ньому “солдатові”, тобто виконавцю наказів, засліпленому та не здатному до аналізу своїх дій. Він вартує невинних,
засуджених до розстрілу людей навіть під вогнем – ця людина втратила майже всі людські риси, включаючи навіть інстинкт самозбереження. Поруч із головним героєм знаходиться також доктор Тагабат – людина зла і безсоромна. Коли до “чорного трибуналу” приводять чорниць, серед яких мати Марія, в героєві прокидається щось людське – спогади з дитинства, перед його очима постає ніжний та тужливий образ матері. Проте доктор Тагабат цинічно насміхається з поруху душі персонажа. Андрюша – чи не єдиний образ чекіста, який здатен викликати певне співчуття у читачів – це людина безвольна, яка проти власної волі потрапила до “чорного трибуналу” ЧК. Але він кориться, мнеться, підписуючи накази про розстріли, не знаходить у собі сили протистояти злу, знущанню зі звичайних людей, які не вчинили жодного злочину. Саме Андрюша пропонує відпустити матір, але вже надто сильно вкоренився у душі головного персонажа новели “солдат революції”, та й сам Андрюша не знаходить потрібних сил та необхідної впевненості, щоб збудити у чиїйсь душі людяність, щоб перемогти “солдата революції”. Доктор Тагабат, Дегенерат, Андрюша – люди, у душі яких вірність революції перемогла всі інші вічні цінності. Вбиваючи матір, герой не одразу усвідомлює, реальність це чи мара, галюцинація. Але розуміє, що це дійсність, “хижа і жорстока, як зграя голодних вовків”. Але хто ж робить її такою? Її створюють саме люди, такі ж самі хижі і жорстокі, як зграя голодних вовків. Вони полюють на душі людей, вбиваючи або у буквальному сенсі, або вбиваючи душевно. Вони чатують на розкол психології людини, на найменше зло у душі, вони “сторожі” душі, вони стоять на сторожі всього звірячого й злого в людях. Мати головного героя також є сторожем душі, проте у протилежному сенсі – вона стоїть на сторожі доброго і чистого у її “м’ятежному сині, який зовсім замучив себе”. її сина насправді замучив його власний конфлікт із самим собою, боротьба добра і зла у його душі. І матір із очима Марії, “наївність і добрість безмежна”, на жаль, не змогла вберегти сина від зла, бо сам він не хотів пристати на бік справжнього, вічного у собі. Слід пам’ятати, що на наші душі невпинно чатує зло, бо добро і зло співіснують у людині, постійно ведуть боротьбу. І якщо хоч на хвилину у цій боротьбі дозволити собі стати “солдатом” певної теорії – а всі вони минущі – зло переможе. А йому сприятимуть такі “сторожі”, як Тагабат та Дегенерат із новели М. Хвильового “Я (Романтика)”. Тож слід поставити на сторожі своєї душі когось надійнішого: добро, вічні загальнолюдські цінності, усвідомлення своїх цілей, причин та наслідків своїх дій і, безумовно, любов до себе і до людей, чуйність і людяність.
