Станьмо на сторожі слова!
Т. Г. Шевченко поставив своє вогненне слово на сторожі “малих отих рабів німих”. Важко навіть уявити, якими б ми були без його поетичного слова… Та минули роки, пронеслись бурі, і нам тепер необхідно поставити слово на сторожі., самого слова, як літературного, так і говіркового. Ну, літературна мова – це зрозуміло, – скажете ни.
А навіщо нам говіркові слова? Адже діалектизми “засмічують” мову, “розхитують” літературні норми… М. Рильський писав: …Немає Мудріших, ніж народ, учителів: У нього кожне слово – це перлина,
А ми повели в 50-х роках “боротьбу” з діалектизмами, які порівнювали з бур’яном серед квітучого поля. А що з того вийшло? Саме така “боротьба” призвела до того, що, відмовившись від своєї говірки, люди переходили здебільшого на російську мову, легко відмовляючись від літературної мови.
Саме так поступово нівелюється особистість, втрачаючи свої індивідуальні мовні (та й не тільки мовні!) риси й стаючи такою, як усі. Як результат, народ з сукупності яскравих особистостей
Ми всі повинні говорити чистою літературною мовою, бо зараз панує тільки суржик, а діалекти “вимерли”, – кажуть нам. Але якби писали свої твори “чистою та правильною літературною” мовою, хто б їх читав? Це все одно, що пити дистильовану воду – без барви, запаху і смаку.
Прислухаючись до поради поета О. Довгого: Не забувайте, звідки ви і хто ви, Чиїх очей лежить на вас печать. У світі слів немає випадкових, Хоча вони й століттями мовчать.