“Станційний доглядач” із циклу “Повести покійного Івана Петровича Белкина”
З іншого боку, що стоїть одруження, незважаючи на всі прикрості, пов’язані із пристроєм весілля, не могла не радувати поета, не змушувати тріпотіти й хвилюватися його серце. Творчому натхненню сприяла й пора року – улюблена Пушкіним осінь. Лірика цього періоду як не можна глибше відбиває внутрішній стан поета: радісні, грайливі нотки перемежовуються в ній із тривожними й смутними. Однак гарний настрій переважає. Воно спонукує Пушкіна експериментувати, пробувати себе в прозі. Так з’являються “Повісті Белкина”, перейняті “веселим
Однак не всі повести циклу цікаві й веселі. Є серед них і цілком серйозні, і смутні. Такий є й повість “Станційний доглядач”, написана в дусі кращих добутків сентиментального напрямку: принижений і сумний герой; фінал – рівною мірою й скорботна й щасливий; повість перейнята пафосом жалю. Але від традиційного сентименталізму її відрізняє особливий характер
Що тільки не ставлять за провину станційному доглядачеві: “Погода нестерпна, дорога кепська, ямщик упертий, коня не везуть – а винуватий доглядач…”. Для більшої частини проїжджаючих станційні доглядачі – “нелюди роду людського”, і це незважаючи на те, що багато хто “ці настільки оклеветанные доглядачі взагалі суть люди мирні, від природи послужливі, схильні до гуртожитку, скромні в домаганнях на почесті й не занадто грошолюбні”. Таким був і пушкінський герой – Самсон Вырин. Сім’я в нього була невеликий він так красуня дочка Дуня. Їй з дитинства довелося звалити на свої тендітні плечі всю жіночу роботу: дружина Самсона вмерла. У чотирнадцять років ніхто краще її не міг приготувати обід, забрати в будинку, прислужити проїзному: Дуня була майстринею на всі руки. І батько, дивлячись на її моторність і красу, не міг нарадуватися.
Сам Вырин, як він представлений на початку повести, – “свіжий і бадьорий”, товариський і неозлоблений, незважаючи на те що незаслужені образи так і сипалися на його голову. І як же здатно змінити людини горі! Усього через кілька років, проїжджаючи по тій же дорозі, автор, зупинившись на ніч у Самсона Вырина, не довідався його: з “свіжого й бадьорого” той перетворився в занедбаного, обрезклого старця, єдиною розрадою якому служила пляшка. А вся справа в дочці: не випросивши батьківської згоди, Дуня – його життя й надія, заради блага якої він жив я працював, – бігла із проїзним гусаром. Учинок дочки зломив Самсона, він не міг перенести того, що його миле дитя, його Дуня, що він як міг оберігав від усяких небезпек, змогла так надійти з ним і, що ще страшнее, із собою – стала не дружиною, а коханкою.
Пушкін співчуває своєму героєві й глибоко його поважає: людина нижчого стану, що виріс у нестатку, тяжкій праці, не забув, що таке порядність, совість і честь. Більше того, якості ці він ставить вище матеріальних благ. Бідність для Самсона ніщо в порівнянні зі спустошеністю душі. Автор не зрячи вводить у повість таку деталь, як картинки із зображенням історії блудного сина на стіні в будинку Вырина. Як і батько блудного сина, Самсон готовий був простити. От тільки Дуня не верталася. Страждання батька збільшувалися тим, що він добре знав, чим найчастіше закінчуються подібні історії: “Багато їх у Петербурзі, молоденьких дурок, сьогодні в атласі так оксамиті, а завтра, подивишся, метуть вулицю разом з голотою кабацкою. Як подумаєш порию, що й Дуня, може бути, відразу пропадає, так поневоле згрішиш так побажаєш їй могили…”.
Спроба розшукати дочку у величезному Петербурзі закінчилася нічим. От отут і здався станційний доглядач – запив остаточно й через якийсь час умер, не дочекавшись дочки.
Теперішній патріот, Пушкін не міг не схилятися перед щиросердечною чистотою російського народу. Повість “Станційний доглядач” – це глибоко філософський погляд на життя, у добутку відбивається мудрість великого художника. “Повістям Белкина” довелося витримати нападки критиків. Багато хто, зокрема Бєлінський, уважали, що цей добуток не гідно ім’я Пушкіна. Але життя показало інше: “Повести Белкина”, і більше інших “Станційний доглядач”, відкривали нові шляхи для російської літератури, на них учився Достоєвський, Тургенєв, з них у більшому або меншому ступені виросла вся російська проза по-слепушкинского періоду
(2 votes, average: 5.00 out of 5)