Солов’їв С. М. про Олександра Невському й розгромі шведських і німецьких агресорів на Неві й Чудском озері
У той час як на сході російські князі примушені були їздити з уклоном до ханів степових варварів, на заході йшла боротьба із сильними ворогами, які почали загрожувати Русі ще раніше татар. Із двох інших сторін нападають на Північно-Західну Русь вороги не менш небезпечні: шведи й Ливонские лицарі. Володимирським князям не можна було обороняти її постійно від всіх цих ворогів: у них було багато справи в себе, на сході, внаслідок твердження нового порядку речей, невпинних усобиц для посилення одного князівства на рахунок всіх інших, і татарських
Найдужчим ударам із трьох сторін Новгород і Псков піддалися з 1240 року; вони витримали їх і цим переважно зобов’язані були синові великого князя Ярослава, Олександрові, що став княжити в них один після батька з 1236 року. У Швеції боротьба
Сам Олександр розповідав після про подвиги шістьох чоловіків із дружини своєї: один з них, Гаврило Олексич, прорвався слідом за що біжить Биргером до самого корабля його, був скинуть і з конем у воду, але вийшов непошкоджений і знову поїхав битися з воеводою шведським, котрий називається в літописі Спиридоном; цей воєвода залишився на місці, а по деяких звістках, та ж доля осягла і єпископа. Інший новгородец, Сбыслав Якунович, здивував також всіх своею силою й храбростию, не раз уриваючись із однією сокирою в юрби ворожі. Якуновичу в хоробрості не уступав князівський ловчий Яків Полочанин, з мечем у руках ворвавшийся у шведські ряди. Четвертий новгородец, Миша, пішки із загоном своїм ударив на ворожі кораблі й погубив три з них; п’ятий, отрок князівський Сава, пробився до великого золотоверхого намету Биргерова й підсік у нього стовп, намет повалився, і падіння його сильно обрадувало новгородцев у битві; шостий, слуга князівський Ратмир, бився пеш, був оточений з усіх боків ворогами й упав від безлічі ран; всіх убитих з боку новгородської було не більше 20 чоловік.
Новгородцы любили бачити Олександра в чолі дружин своїх; але недовго могли ужиться з ним як із правителем, тому що Олександр ішов слідами батьківським і дідівським: у самий рік Невської перемоги він виїхав з Новгорода, рассорившись із жителями. А тим часом німці знову із князем Ярославом Володимировичем взяли Ізборськ; псковичи вийшли до них назустріч і були розбиті, втратили воєводу Гаврила Гориславича, а німці слідами що біжать підступили до Пскова, попалили посади, околишні села й цілий тиждень стояли під містом. Псковичи примушені були виконати всієї їхньої вимоги й дали дітей своїх у заручники: у Пскові почав володіти разом з німцями якоїсь Повторювало Іванович, що і підвів ворогів, як затверджує літописець; ми вже бачили у ворожнечі сторін причину таких зрад. Прихильники противної сторони бігли в Новгород, що залишився без князя, а тим часом німці не задовольнялися Псковом: разом із чуддю напали вони на Вотскую пятину, завоювали неї, наклали данина на жителів і, маючи намір стати твердою ногою в Новгородській волості, побудували міцність у Копорьи цвинтарі; по берегах Луги забрали всіх коней і худоба; по селах не можна було землі орати, та й нема чим; по дорогах у тридцяти верстах від Новгорода ворог бив купців.
Тоді новгородцы послали в низову землю до Ярослава за князем, і той дав їм іншого сина свого, Андрія; але потрібний був Олександр, а не Андрій: новгородцы подумали й відправили знову владику з боярами за Олександром; Ярослав дав їм його знову, на яких умовах, невідомо, але, імовірно, не на всій волі новгородської: ми побачимо після самовладдя Олександра в Новгороді; скарги громадян на це самовладдя залишилися в договорах їх с братом Александровим.
Приїхавши в Новгород в 1241 році, Олександр негайно пішов на німців до Копорью, взяв міцність, гарнізон німецький привів у Новгород, частину його відпустив на волю, тільки зрадників вожан і чудь перевішав. Але не можна було так незабаром звільнити Псков; тільки в наступному 1242 році, з’їздивши в Орду, Олександр виступив до Пскова й взяв його, причому загинуло сімдесят лицарів з безліччю простих ратників, шість лицарів узяті в полон і замучені, як говорить німецький літописець.
Після цього Олександр увійшов у Чудскую землю, у володіння Ордена; військо останнього зустріло один з російських загонів і розбило його наголову; коли втікачі принесли Олександру звістка про цю поразку, то він відступив до Псковського озера й став чекати ворога на льоді його, що був ще міцний 5 квітня. На сонячному сході почалася знаменита битва, слывущая в наших літописах під ім’ям Льодового побоїща. Німці й чудь пробилися свиньею (острою колонною) крізь російські полки й погнали вже біжать, як Олександр обігнав ворогів з тилу й вирішив справу у свою користь; була зла січа, говорить літописець, льоду на озері стало не видно, усе покрилися кровию; росіяни гнали німців по льоду до берега на відстані семи верст, убили в них 500 чоловік, а чуді незліченна безліч, взяли в полон 50 лицарів. “Німці, – говорить літописець, – похвалялися: візьмемо князя Олександра руками, а тепер їхній самих бог зрадив йому в руки”. Коли Олександр вертався в Псков після перемоги, те полонених лицарів вели пішки поруч коней їх; весь Псков вийшов назустріч до свого рятівника, игумны й священики із хрестами. “Про псковичи! – говорить автор повести про великого князя Олександрі, – якщо забудете це й відступите від роду великого князя Олександра Ярославовича, те схожі будете на жидів, яких господь наситив у пустелі, а вони забули всі благодіяння його; якщо хто із самих далеких Александрових нащадків приїде в сумі жити до вас у Псков і не приймете його, не ушануєте, то назветеся другі жиди”. Після цього славного походу Олександр повинен був їхати у Владимир прощатися з батьком, що відправлявся в Орду; у його відсутність німці надіслали з уклоном у Новгород, посли їх говорили: “Що зайшли ми мечем, Воть, Лугу, Псков, Летголу, від того від усього відступаємося; скільки взяли людей ваших у полон, тими розміняємося: ми ваших пустимо, а ви наших пустите”; відпустили також заручників псковських і помирилися.
Але залишалася ще Литва: в 1245 році юрби литовців з’явилися біля Торжка й Бєжецька; у Торжке в цей час сидів що вернувся, імовірно після миру, з Лівонії князь Ярослав Володимирович; він погнався було з новоторжцами за литвою, але зазнав поразки, втратив всіх коней, потім новоторжцы і Ярослав погналися знову разом із тверичами й дмитровцами; цього разу литовці були розбиті під Торопцом, і князі їх вбігли в місто. Але ранком на інший день дозрів Олександр із новгородцами, взяв Торопец, відняв у литовців весь полон і перебив князів їх, більше осьми людина. Новгородські полки вернулися від Торопца; але Олександр із одним двором своїм погнався знову за литовцями, розбив їх знову в озера Жизца, не залишив у живі жодного людину, побив і залишок князів. Після цього він відправився у Вітебськ, звідки, взявши сина, вертався назад, як раптом наткнувся знову на юрбу литовців поруч Усвята; Олександр ударив на ворогів і знову розбив їх.
Так були відбиті зі славою всі Три ворогів Північно-Західної Русі.
Цит по: Соловйов С. М. Історія Россі З найдавніших часів. М., 1999. Розділ 3. С. 146-155.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)