Соціальні проблеми у романі Джона Стейнбека “Грона гніву”
Американські критики, любителі складати різного роду “обойми” і обчислювати літературні “рейтинги”, нерідко включають Д. Стейнбека у “велику трійку” головних письменників США, де його сусіди є два гіганти – Хемінгуей і Фолкнер. Як і вони, Стейнбек був визнаний ще за життя класиком. При усій жанрово-тематичній розмаїтості і відомій нерівності творчості цього прозаїка, який працював як романіст, новеліст, повістяр, документаліст, у нього виділяється якесь ядро, група творів, що складають своєрідний стейнбековський “канон”.
Особисто
Мене позитивно вразила концепція солідарності безробітних. Людина, у якої є їжа, годує голодного. Змерзлого зігрівають. Сім’я, у якої хтось умирає, знаходить ранком біля намету купку монет. Група людей стає з’єднаним колективом, ціль якого – знайти собі роботу. Тут починається перехід від “я” до “ми”. Люди, що стали близькими через загальне нещастя, ставляться один до одного з добротою і повагою. Мене вразила картина зустрічі безробітних із Каліфорнією. Родючий край вороже зустрічає юрби голодних кочівників. Усі озброюються, хто гвинтівкою, а хто киркою, готуючись захищати свою власність.
Люди, що жадають роботи, готові піти на все, щоб нагодувати дітей, заповнюють усі дороги. І в їхній свідомості починає бродити ярість. І як потім язик повертається сказати, що ці люди самі винуваті в тій ситуації, що склалася? Адже ці безробітні не йдуть красти і вбивати заради грошей. Вони вірні закону до кінця, тому шукають відповідний вихід із такої ситуації. Я був вражений, коли дізнався про становище дрібних фермерів Каліфорнії, що не мали можливості зібрати врожай, у них немає грошей сплачувати за збирання навіть за найнижчою ціною. Уціліти могли під час кризи тільки великі власники, які мають консервні заводи. Врожаї гниють, і над країною підводиться запах гнилля. А в цей час діти умирають від недоїдання, тому що їжу знищують намірено, щоб підняти ціни на продукти. Гори фруктів горять, политі гасом. Картоплю викидають у ріку. Люди приходять підбирати продукти, але охорона жене їх геть. І хтось потім говорить, що кожний має право на життя.
Роман розповідає про інше. Закони існують на папері і, на жаль, не завжди приводяться у дію. Про яку велику націю може йти мова, якщо людей підводять до грані голоду, до смерті? Нехай це й Америка, усе рівно за усім не устежиш із віконця Білого дому. Адже насильство породжує насильство. Люди, що виявилися в безвихідному становищі, просто змушені переступити через закон. Вони терпіли до часу, але вмирати ніхто не хотів. Так вже вийшло, що в генах кожної людини закладений інстинкт самозбереження.
В Україні саме така ситуація, тільки не на сторінках роману, а на сторінках життя. Наш народ гнітять як можуть і як уміють. Ті, хто хотів працювати, одержувати пристойні гроші за свою працю, швидко загубили надію, зіткнувшись з егоїзмом урядових чинів. Проте роман “Грона гніву” показує нам ще і велику силу дружби і солідарності серед стражденних. І ми повинні брати з них приклад і боротися за своє щастя спільно.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)