“Хазяї життя” у казках М. Е. Салтикова-Щедріна

1. Злободенність казок. 2. Тваринний мир добутків. 3. Сатира на властьимуших. Багато літературознавців схильні розглядати казки М. Е. Салтикова-Щедріна як мала енциклопедія його сатиричного дарунка.

Саме в цих порівняно невеликі по обсязі добутках автор умудряється виразити весь той життєвий і літературний досвід, що накопичувався протягом довгого часу Незвичайні щедринские художні образи, що діють персонажі, ємні теми як не можна краще втілилися у формі словесної народної творчості. Салтиков-Щедрін майстерно сплів воєдино й дивні перетворення

головних героїв, і перипетії сюжету, і своєрідна казкова мова казки, і злободенні проблеми своїх сучасників. Яскраво нотою у творах Михайла Євграфовича звучить думка про те, що неможливо пізнати людську душу, не розібравшись в “готовностях”, які вона в собі приховує.

Тому письменник величезна увага приділяє крайнім проявам людської натури. Він намагається поставити своїх персонажів у такі умови, у яких людина б “умів або смів”, і подивитися, що із цього вийде. Форма казки, її необмеженими можливостями й чарівними перетвореннями в цьому випадку просто незамінна Разом з тим щедринские добутки

відрізняються від звичайних народних створінь своєю суспільно-ідейною насиченістю, що дозволяє говорити вже про “ідейну комедію” людського буття. Салтиков-Щедрін часто користується прийомом, що використовується в багатьох народних казках, коли головний герой є спочатку перед читачем як звір, а тільки потім розкриває свою вищу духовну сутність.

Зміна вигляду необхідна для того, щоб показати, що під непоказною зовнішністю ховаються неймовірно багаті внутрішні можливості. Письменник дуже оригінально використовує цей прийом, причому з точністю до навпаки, описуючи “хазяїв життя”. Головний герой казки “Дикий поміщик” з добропорядного й “гладкого” землевласника перетворюється у тварина.

Спочатку “російський дворянин князь Урус-Кучум-Кильдибаев” з’являється перед читачем як непохитний кріпосник зі своїми непорушними принципами Він уважає, що перебуває у своєму природному й природному розвитку на сходинку, а те й на двоє вище звичайних людей, що викликають у шляхетній людині тільки роздратування й жалість. Салтиков-Щедрін надає йому можливість позбутися від настільки прикрого роздратування. Він і читачів запрошує подивитися, що ж відбудеться з поміщиком, якщо його помістити в умови дикої природи один на один зі стихійними силами. І от як по чарівництву всі просте оточення Урус-Кучум-Кильдибаева зникає.

Незабаром замість утвореного й зарозумілого поміщика з’являється сьогодення тварина: “Весь він, з голови до ніг, обростив волоссями, немов древній Исав, а нігті в нього зробилися як залізні. Сякатися вуж він давно перестав, ходив усе більше рачки й навіть дивувався, як він колись не зауважував, що такий спосіб прогулянки є самий пристойний і самий зручний Втратив навіть здатність вимовляти членороздільні звуки й засвоїв собі якийсь особливий переможний клич… “. Саме це приховувало, виявляється, цілком мила й виробляюча цілком сприятливе враження оболонка. З’ясувалося, що без простих людей, які годують, умивають, одягають, стирають одяг, людину попросту й не існує.

Приблизно та ж сама історія трапилася й в інший салтиковской казці “Як мужик двох генералів прокормив”. Тут на незаселений острів потрапили два генерали, що звикли увесь свій час витрачати на просиджування в департаментських кріслах. Два приятелі не здатні добути собі їжа навіть у місці, де їжа прямо над ними росте на деревах і плескається в самого берега. У результаті вони прийшли до думки, що одним їм не впоратися, і відправилися на пошуки мужика Тільки ця проста людина змогла не тільки нагодувати генералів, але й доставити їх додому, одержавши винагороду у вигляді дрібної монети на Горелку.

Відомо, що кожна тварина в російських народних казках персоніфікує свою певну рису або властивість характеру: лисиця – хитрість, заєць – боягузтво, вовк – лютість. У своїх творах Салтиков-Щедрін більш винахідливо підходить до цьому питанню при зображенні “хазяїв життя”. Він намагається заглянути набагато глибше.

Розглядаючи якості характеру вже в цілому відомого героя, письменник з різних точок зору оцінює персонажа. Наприклад, у більшості людей, під впливом російських народних казок, орел асоціюється із силою, царською величчю, висотою польоту. У Салтикова-Щедріна цей гордий птах викликає зовсім інші почуття, що помітно з казки ” Орел-Меценат”. Автор бачить орла насамперед хижаком, сильним і небезпечним: “…

Сильні, далекозорі, швидкі й нещадні, те досить природно, що з появою їх, все пернате царство поспішає причаїтися”. Варто помітити, що в ті далекі часи цей птах була присутня на офіційній емблемі Російської самодержавної держави. І раптом орел виставлений перед читачем як деспотичний правитель, супротивник освіти й культури.

Тим самим Салтиков-Щедрін робив виклик всьому самодержавству, затверджуючи, що неможливо нормальний розвиток культури, науки й мистецтва, поки не будуть искоренени гноблення й холопські звички Безумовно, цензура швидко зрозуміла щирий зміст добутку й заборонила його. Будь-якій освіченій людині було ясно, що якщо позбавити оповідання елементів казки й замінити птахів людьми, то на сторінках добутку читачі зустрінуться з неосвіченим, але могутнім владарем, самодуром по своїй природі: “Набрав би він двірню й зажив би припеваючи. Ворони б плітки йому переносили, папуги – кувиркались би, сорока б кашу варила, шпаки – величальні пісні б співали, сови, сичі так пугачі по ночах дозором літали б, а яструби, шуліки так соколи їжу б йому добували”. Таким чином, Салтиков-Щедрін в алегоричній формі виразив своє відношення до “влада імущим”, до “хазяїв життя”.

“Цензурне шаленство” змушувало письменника знаходити всі нові й нові казкові оболонки для своїх серйозних міркувань про долю Росії, про правопорядок, про долю кріпаків Казка ” Орел-Меценат” повною мірою виразила занепокоєння письменника із приводу посилення самодержавства. Птахи тут займалися чисто людськими справами й вирішували питання, властиві для людей. Правда, загальнолюдські проблеми тут розглядалися із чисто пташиною метушливістю й безглуздістю.

Практично всі казки письменника виконані в так званій “езопівській манері”, коли гірка істина свідомо наділяється автором в алегоричну, баєчну форму. Михайло Євграфович і сам не раз говорив про те, що він – “Езоп і вихованець цензурного відомства”. Однак інакше цей письменник не зміг би реалізуватися в цьому житті, не зумів би пізнати радість боротьби й подолання.

У своїх творах Салтиков-Щедрін по-своєму розглядав і інших звірів, уже наділених сказкамисвоими характерами й натурами Так, приміром, премудрий піскар у письменника виявляється боягузом, соловей – хтивим і честолюбним словолюбом, шпак – непоправним підлесником. У багатьох випадках сарказм Салтикова-Щедріна спрямований у казках проти “сильних миру цього”. Письменник талановито розкриває негативні сторони своїх персонажів, відверто висміює неуцтво й самодурство “хазяїв життя”: “Тоді шуліка з яструбом, не знаючи, кого переводити (вороняччя в рахунок не покладалося), стали переводити один одного. І все на грунті наук Яструб доніс, що шуліка, по секреті, читає часослов, а шуліка съябедничал, що в яструба в дуплі “Новітній пісняр” захований”.

Кріпосні люди, і всі ті, хто не ставився до “хазяїв життя” викликали в автора співчуття. У багатьох казках письменника влада протипоставлена народу: два генерали й мужик, дикий поміщик і кріпаки й т. д. І далеко не випадково Салтиков-Щедрін поміщає “хазяїв життя” у такі умови, у яких вони зовсім безпомічні без зневажуваного ними ж люду


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Хазяї життя” у казках М. Е. Салтикова-Щедріна

Categories: Твори з української літератури

Links