Смішне й смутне в комедії
Смішне й смутне в комедії Н. В. Гоголя “Ревізор” Говорячи про діючі особи своєї комедії, Гоголь назвав її єдиним чесним героєм сміх. Дійсно, п’єса повна смішних положень, несподіваних ситуацій, комічних помилок, іронічних зауважень, саркастичних характеристик. Навіть сам сюжет комедії будується на тім, що чиновники, перелякані звісткою про приїзд могутнього ревізора, приймають за нього порожнього й незначного Хлестакова. Ця помилка у фіналі комедії створює гротескну ситуацію, коли хитрий, грубий і деспотичний городничий сам стає жертвою
Викликають сміх повні неспроможної люті слова городничего про те, що він “шахраїв над шахраями обманював”, “навіть трьох губернаторів обдурив”. Зал для глядачів тремтить від сміху, а городничий кидає в публіку вбивчу репліку: “Чому смієтеся? Над собою смієтеся!..
” Ці слова змушують всерйоз задуматися над тим, що ж змушує нас так весело сміятися на поданні гоголівської комедії. Перечитаємо ще раз окремі сцени й епізоди, повнимательнее вдивимося в життя закутковим, забутим богом містечка, від якого “хоч три роки скакай, ні до якої держави не доїдеш”. Патріархальна простота
Розпорядження городничего своїм підлеглим про вживання спішних заходів перед приїздом ревізора відразу дають подання про положення справ у міській лікарні, суді, школах. Скрізь безладдя, бруд, злодійство. Так і бачиш хворих у брудних ковпаках, що курять міцний тютюн, які дуже змахують на ковалів. Таке порівняння, зроблене городничим, смішно й смутно одночасно, тому що за цим ховається повна безпорадність нещасних хворих людей, які повністю залежать від мерзотників і шахраїв. Забавна типово провінційна деталь про гусаків з гусенками, шныряющими під ногами відвідувачів присутності, досить прозоро натякає на те, у якому стані перебуває правосуддя вгороде.
Саме прізвище суддя Ляпкина-Тяпкина не вимагає додаткових коментарів. Пронизані гумором міркування Сквозник-Дмухановского про шкільних учителів, наприклад, про те, який, зійшовши на кафедру, обов’язково робить моторошну гримасу, що може бути неправильно витлумачена паном ревізором. Лука Лукич Хлопов, на смерть переляканий доглядач повітових училищ, повністю погоджується з городничим, згадуючи, як через подібне поводження цього вчителя він одержав догану за те, що юнацтву внушаются вільнодумні думки. Це вже не смішно, тому що в Росії 30-х років XIX століття, зображеної в комедії, нещадно придушувалися й переслідувалися прогресивні волелюбні погляди
Особливо це стосувалося навчальному закладі, які вважалися розсадниками шкідливих антиурядових ідей. Комедія засобами гумору й сатири відображає російську дійсність епохи реакції, торкаючи всіх головних сторін чиновницького миру. Згадаємо, з якою готовністю й розумінням сприймає поштмейстер прохання городничего “трошки роздрукувати й прочитати” кожне лист, що прибуває в поштову контору
Смішні відверті до наївності визнання Шпекина про те, що він розкриває й читає із цікавості чужі листи, які для нього набагато цікавіше й увлекательнее, ніж “Московські відомості”. Особливо сподобалися поштмейстер навіть залишає в себе, щоб зараховувати найбільше “грайливі” місця міському суспільству. Судячи із цим відверто цинічним словам, у Шпекина не виникає ні найменших каяттів совісті із приводу грубейшего порушення закону, що гарантує громадянам Росії таємницю листування. Подібне смутне явище теж було досить розповсюдженим у царській Росії. Багато комічних моментів у п’єсі пов’язане з образом Хлестакова, що сам по собі абсолютно нічого не представляє
Смішно його артистична, натхненна брехня, що різко контрастує з його дійсним незавидним положенням. Забавно слухати оповідання про розкішні обіди, що доставляються з Парижа, від людини, що веде напівголодне існування. Смішно, що, забрехавшись, Хлестаков видає себе за відомого письменника й називає в якості написаного їм роману популярний суспільно-літературний журнал “Московський Телеграф”. Але смутно, що чиновники шанобливо вислухують його, не помітивши волаючої невідповідності
Виходить, вони не тільки нічого не читають, але не знають навіть про те, які журнали видаються в Росії. Це характеризує загальний низький культурний рівень чиновництва, що покликано стояти на стражі законності й порядку, сприяти процвітанню країни, а виходить, мати широкий кругозір. Бреше не тільки Хлестаков, але й всі інші герої п’єси
Намагаючись зробити вигідне враження на мнимого ревізора, городничий з відразою озивається про картярські ігри, на яких він нібито не може вбивати дорогоцінний час. Краще, за його словами, ужити його “на користь державну”. Як якусь одну визначальну рису, що допомагає відтворити різноманітну картину чиновницького миру. Наприклад, суддю Ляпкина-Тяпкина автор з іронією називає “вільнодумцем”, пояснюючи це тим, що він прочитав 5 6 книг
Ця дрібна деталь характеризує загальний низький рівень чиновництва, злиденність його розумових інтересів. У піклувальнику богоугодних закладів Земляниці виведений підлабузник, ябедник і донощик. Це теж досить типові, розповсюджені в чиновницькому середовищі явища. Таким чином, письменник у своїй комедії викриває всі основні пороки правлячого чиновництва Росії: нечесність, несумлінне відношення до служби, хабарництво, казнокрадство, сваволя, беззаконня, підлабузництво, безкультур’я
Але сатирик засудив і такі негативні риси пригноблених станів, як користолюбство, відсутність почуття власного достоїнства, вульгарність, неуцтво. Гоголівська комедія зберігає свою актуальність і в наші дні, змушуючи задуматися про причини багатьох негативних явищ сучасного життя. гірка тут знаменита гоголівська іронія!
Якби це дійсно відповідало істині, те зовсім інший було б життя не тільки цього провінційного містечка, але й всієї Росії. Таким чином, виставляючи на загальний огляд пороки державної бюрократичної системи, втілені в індивідуально змальованих образах представників цієї системи, Гоголь бичує їх своїм нещадним сміхом. І комічне тут ще більш яскраво оттеняет загальну трагічну картину зловживань і злочинів російського чиновництва
(1 votes, average: 5.00 out of 5)