СМІШНЕ Й СМУТНЕ В ДОБУТКАХ А. П. ЧЕХОВА

Людина – істота чутливе, емоційне: веселиться, коли йому добре, легко на душі, коли він бачить радість інших, і засмучується, якщо щось не ладиться, раптом налягло лихо, якщо з кимсь трапилося нещастя. Це природно. Так само природно, як сміються над комедією або переживають разом з героями трагедії. І звичайно люди намагаються розділити такі поняття, як добро й зло, любов і ненависть, смутне й смішне… Ніж тонше художник, тим більше складне, невизначене почуття виникає при знайомстві з його добутками. Так і в Чехова: смішне в нього смутно, а смутне

– смішно, у його оповіданнях, повістях і п’єсах величезна кількість відтінків комедійного й драматичного. А. П. Чехов хоче, щоб люди були людьми й жили як люди. Напевно, тому в оповіданнях Антона Павловича більше смутного, чим смішного. Драматизм змісту ховається за комічною ситуацією, учинками героїв, веселими жартами. Але поступово радісні інтонації зникають, поступаючись місцем смутним, глухим, важким. Сірість, бруд, злиденність існування відбив Чехов у своїх добутках. З однієї сторони ситість і ледарство богатых, з іншого боку – незначність і безсилля бедных. І в місті, і в селі життя людей порожнє, беззмістовна,

безглузда. Жодного чималої людини навколо. Кращі люди вмирають у розквіті сил, як Димов в “Стрибусі”. У цьому оповіданні Чехов оповідає про ту частину російської інтелігенції, який він захоплювався. В образі доктора з’єдналися й повсякденний героїзм праці, і моральна людська сила, і вдячна любов до Батьківщини. З образом Ольги Іванівни зв’язана тема дурості обивателів. Присвятивши все життя пошукам “великого” людини, воно так і не побачила його поруч із собою, не зрозуміла краси й сили Димова, талант і чудові щиросердечні якості якого були замічені тільки після смерті. Така смутна й трагічна доля більшості представників російської інтелігенції. Чехів бачив несправедливість і нелюдськість сучасної йому життя й хотів показати це всім, тому в його добутках можна зустріти скоріше сатиру й іронію, чим гумор. Найбільше яскраво сатиричний початок виявився в “Хамелеоні”, “Толстому й тонкому”, “Оповіданні, якому важко підібрати назва” і інших. Вістря сатири Чехова спрямовано проти правлячих класів, ліберальної інтелігенції, виродливих сімейних відносин. Зовні смішне оповідання “Зловмисник”. Головний герой його – неписьменний мужичонка. Його судять за те, що він відгвинтив гайку, “якої рейки прикріплюються до шпал”, щоб з її зробити грузило. Все оповідання – це діалог між “судовим слідчим” і “зловмисником”. Чехів узагальнює образ цього нещасного мужичонки, і за ним встає таке народне лихо, що не сміятися потрібно, а скоріше плакати. З “Зловмисником” перегукується оповідання “Людин у футлярі”. Головний герой його Беликов смішний завдяки своєму вбранню, поводженню, способу життя. Чехів з іронією описує, як ця людина намагається відгородитися від усього миру, “надягти” на себе “захищаючий” його футляр. Отут Беликов використовує всі засоби: від вати у вухах і темних окулярах до вічної фрази “Як би чого не вийшло!” Письменник показує тлетворное вплив “людини у футлярі” на навколишніх, “футлярности” у житті – на саме життя. Беликов несе в собі нездоровий, безжиттєвий початок; не випадково після його смерті всі відчули полегшення. Але виявилося, що справа не в Беликове. Чехів підкреслює, що зло беликовых – зло соціальне, воно не може бути зосереджене в одній людині: “…а скільки ще таких человеков у футлярі залишилося, і скільки їх ще буде!” Драматизм ситуації збільшується словами Івана Івановича. Він думає про дріб’язковість існування своїх знайомих, навіть самого себе. Тема оповідання “Ионыч” – зубожіння, збідніння людської особистості в умовах провінційного побуту – припускає смутні інтонації. Основна ідея оповідання – перетворення прогресивно мислячої, розумної, працьовитої людини в обивателя. Письменник малює поступове занурення Старцева в “твань дріб’язків”, оповідає про те, яким був Старців у той час, коли тільки приїхав у місто. “Ионыч” – це трагедія людської особистості, тому в цілому добуток смутне. Правда, в оповіданні багато гумору. Використовуються перебільшення, смішні ситуації, безглуздість поводження, своєрідна манера героїв говорити. До кінця оповідання росте драматичність. Так, у заключній сцені від’їзду на південь Віри Йосипівни з дочкою, Іван Петрович напутствует їх у своїй жартівливій манері: “Прощайте будь ласка”. Але це смішне словосполучення звучить смутно: Туркины, що не зуміли виховати у своїй єдиній доч


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


СМІШНЕ Й СМУТНЕ В ДОБУТКАХ А. П. ЧЕХОВА

Categories: Нові твори

Links