Скорочено “Злочинна мати” Бомарше

Париж, кінець 1790 р. З розмови Фігаро, камердинера іспанського вельможі, графа Альмавивы, і його дружини Сюзанны, першої камеристки графині, стає ясно, що з тих пор, як загинув на двобої старший син графа, безпутний джигун, на все сімейство немов лягла чорна тінь. Граф увесь час похмурий і похмурий, молодшого сина, Леона, він ненавидить, а графиню ледь терпить. Мало того, він збирається зробити обмін всіх своїх володінь (одержати з дозволу короля землі у Франції, віддавши іспанські маєтки). Усьому провиною Бежарс, підступний ірландець, що складався

при графі секретарем, коли той виконував обов’язки посла

Цей хитрий інтриган “опанував всіма сімейними таємницями”, заманив графа з Іспанії у Францію, де “всі нагору дном” (відбувається революція), у надії рассорить графа із дружиною, женитися на їхній вихованці Флорестине й заволодіти станом графа. Оноре Бежарс – “людина низкою душі, лицемір, що бездоганно причиняється чесним і шляхетним. Фігаро кличе його ” Оноре-Тартюфом” (поважним лицеміром). Бежарс віртуозно володіє мистецтвом сіяти розбрати під видом самої відданої дружби й витягати із цього вигоду. Все сімейство имочаровано.

Але

Фігаро, севильский цирюльник, що пройшло сувору школу життя, людина, наділена гострим розумом і сильним характером, знає щиру ціну ошуканцеві й повний рішучості вивести його на чисту воду. Знаючи, що Бежарс харчує деяку схильність до Сюзанне, він велить їй “піддобрювати його, ні в чому йому не відмовляти” і доповідати про кожний його крок. Щоб збільшити довіру Бежарса до Сюзанне, Фігаро із дружиною грають при ньому сцену лютої сварки

На чому ж будуються плани нового Тартюфа і які перешкоди до їхнього здійснення? Головна перешкода – це любов. Граф дотепер любить свою дружину, Розину, і вона дотепер має на нього вплив

А Леон і Флорестина люблять один одного, і графиня заохочує цю прихильність. Виходить, потрібно видалити графиню, остаточно посваривши з нею дружина, і унеможливити шлюб Леона й Флорестины, причому так, щоб усе відбулося як би без участі Бежарса. Граф підозрює, що графиня, що завжди “слыла за жінку високоморальну, ревнительку благочестя й користувалася тому загальною повагою”, двадцять років тому змінила йому з колишньої пажом графа Леоном Асторга на прізвисько Керубино, що “мав зухвалість полюбити графиню”.

Ревниві підозри графа засновані на тім, що, коли він був призначений віце-королем у Мексику, дружина вирішила провести три роки його відсутності в зубожілому замку Асторга й через дев’ять або десять місяців після від’їзду графа зробила на світло хлопчика. У той же рік Керубино загинув на війні. Леон дуже схожий на Керубино до того ж у всім перевершує загиблого спадкоємця: він “зразок для своїх однолітків, він користується загальною повагою”, його ні в чому не можна дорікнути. Ревнощі до минулого й ненависть до Леона спалахнули в душі графа після смерті старшого сина, тому що тепер Леон став спадкоємцем його ім’я й стану. Він упевнений, що Леон не його син, але в нього немає ніяких доказів зради дружини

Він вирішує таємно замінити свій портрет на браслеті графині портретом Керубино й подивитися, як сприйме це графиня. Але Бежарс розташовує набагато більше переконливими доказами. Це листа Керубино (Бежарс служив з ним в одного полку) до графині. Бежарс сам передавав їй ці листи й безліч разів читав їх разом сграфиней.

Вони зберігаються в скриньці з потайным дном, що він сам замовляв для графині, разом з коштовностями. На прохання Бежарса Сюзанна, пам’ятаючи веління Фігаро ні в чому йому не відмовляти, приносить скринька. Коли граф заміняє один браслет на інший, Бежарс, причиняючись, що хоче перешкодити цьому, як би випадково відкриває потайное відділення, і граф бачить листа

Тепер доказу зради в нього в руках. “Ах, віроломна Розина! Адже, незважаючи на всю мою легковажність, я до неї однієї харчував…” – викликує граф. У нього залишається один лист, а інші він просить Бежарса покласти на місце

Залишившись один, граф читає лист Розины до Керубино й відповідь пажа на зворотному боці. Він розуміє, що будучи не в силах подолати з божевільною пристрастю, юний паж опанував графинею насильно, що графиня важко кається в мимовільному злочині й що її веління більше не бачитися з нею змусило нещасного Керубино шукати смерті в бої. Останні рядки відповіді пажа писані кров’ю й розмиті слізьми. “Ні, це не лиходії, не чудовиська – це всього лише нещасні безумці”, – з болем визнає граф, але не міняє рішення видати Флорестину за відданого друга Бежарса, давши за нею величезне придане. Отже, перша частина плану Бежарса виконана, і він відразу приступає до виконання другої. Залишившись наодинці із Флорестиной – радісної, що тільки що поздоровила коханого із днем ангела, повної надій на щастя, – він повідомляє їй, що граф – її батько, а Леон – брат

У бурхливому поясненні з Леоном, що, довідавшись від Фігаро, що Флорестина обіцяно графом Бежарсу, готовий схопитися за шпагу, Бежарс, граючи ображене достоїнство, відкриває йому ту ж “таємницю”. Невразливий лицемір так прекрасно грає свою звичайну роль дбайливця про загальне благо, що Леон зі слізьми каяття й подяки кидається йому на шию й дає обіцянку не розголошувати “фатальної таємниці”. А Бежарс наводить графа на прекрасну думку: дати в провідники Леонові, що повинен відбути на Мальту, Фігаро. Він мріє позбутися від Фігаро, тому що “ця хитра бестія” коштує йому поперек дороги

Тепер залишається графиня, що повинна не тільки упокоритися з одруженням Бежарса на Флорестине, але й умовити дівчину на цей шлюб. Графиня, що звикла бачити в Бежарсе вірного друга, скаржиться на жорстокість чоловіка стосовно сина. Двадцять років вона провела “у сльозах і покаянні”, а тепер і син страждає за доконаний нею гріх. Бежарс запевняє графиню, що таємниця народження Леона невідома її чоловікові, що він так похмурий і бажає видалити сина тільки тому, що бачить, як розцвітає любов, що він не може благословити, тому що Флорестина його дочка

Графиня на колінах дякує Богові за неждану милість. Тепер їй їсти що простити чоловікові, Флорестина стає їй ще дорожче, а її шлюб з Бежарсом представляється кращим виходом. Бежарс змушує графиню спалити листа Керубино, щоб вона не помітила пропажі одного з них, при цьому він умудряється так пояснити происходящее графові, що застав їх із графинею за цим дивним заняттям (його привів Фігаро, попереджений Розиной), що виглядає втіленням шляхетності й відданості, і відразу слідом за цим як би невзначай натякає графові, що у Франції люди розводяться

Як він тріумфує, залишившись на самоті! Йому здається, що він уже “наполовину граф Альмавива”. Але необхідний ще один крок. Негідник боїться, що граф занадто ще підданий впливу дружини, щоб розпорядитися станом, як хотілося б Бежарсу. Щоб видалити графиню, потрібно скоріше спровокувати великий скандал, тим більше що граф, піднесений “щиросердечною величчю”, з яким графиня прийняла звістку про шлюб Флорестины й Бежарса, схильний до примирення сженой.

Бежарс підбиває Леона просити мати заступитися за нього перед батьком. Флорестина зовсім не хоче виходити заміж за Бежарса, але готова пожертвувати собою для блага “брата”. Леон упокорився з думкою про те, що Флорестина для нього загублена, і намагається любити її братньою любов’ю, але не упокорився з несправедливістю, що проявляє до нього батько. Як і очікував Бежарс, графиня з любові до сина починає розмову із чоловіком, а той у гніві дорікає її в зраді, показує лист, що вона вважала спаленим, і згадує про браслет зі своїм портретом

Графиня перебуває в стані настільки повного щиросердечного сум’яття, що, коли вона бачить портрет Керубино, їй здається, що мертвий співучасник гріха прийшов за нею з того світла, і вона несамовито призиває смерть, обвинувачуючи себе в злочині проти чоловіка й сина. Граф гірко кається у своїй жорстокості, а Леон, що чув всю розмову, кидається до матері й говорить, що йому не потрібно ні титулів, ні стану, він хоче разом з нею покинути будинок графа Граф у розпачі втримує Розину, відбувається бурхлива сцена, у ході якої з’ясовується, що Бежарс обманював усіх. Головний доказ його мерзенних злодіянь перебуває в руках Фігаро. Без праці обхитрив придуркуватого слугу Бежарса, Вільгельма, Фігаро змусив його відкрити, через кого йде переписка Бежарса. Кілька луїдорів слузі, що відає поштою, щоб розкривав листи, написані почерком Оноре-Тартюфа, і кругленька сума за сам лист

Зате цей документ повністю викриває негідника. Відбувається загальне примирення, усі містять один одного в обійми. “Обоє вони – наші діти!” – захоплено проголошує граф, указуючи на Леона й Флорестину.

Коли з’являється Бежарс, Фігаро, що заодно зуміло врятувати від шахрая всі хазяйські гроші, викриває його. Потім він повідомляє, що Флорестину й Леона “і по народженню й за законом не можна вважати родичами”, а розчулений граф призиває домочадців “прощати один одному помилки й колишніх слабостей”.