“Я поспішаю посміятися над усім, інакше мені довелося б заплакати” П. де Бомарше (По добутках Н. В. Гоголя)

1. Разноликий внутрішній мир Гоголя. 2. Подвійність гоголівської творчості. 3. Гумор письменника Н. В. Гоголь одна з таємничих фігур у російській літературі. Все його життя без яких-небудь серйозних труднощів і гонінь сприймається через призму його пронизливих щиросердечних переживань. Смерть же взагалі обкутана просто містичною таємницею, починаючи з того, що свій заповіт письменник опублікував за шість років до своєї кончини й закінчуючи от уже сторіччя не слухами, що змовкають, про те, що Микола Васильович був похований живим, що перебуває

в глибокому летаргічному сні: “Заповім тіла мого не ховати по тих пор, поки не здадуться явні ознаки розкладання. Згадую про цьому тому, що вже під час самої хвороби знаходили на мене мінути життєвого оніміння, серце й пульс переставали битися…

“. Незважаючи на те що зовні біографія Гоголя бідна подіями, він зміг створити целую низку оригінальних, живих і сильних характерів По власному визнанню автора, весь матеріал для своїх персонажів він брав майже винятково зі свого внутрішнього миру, трохи перебільшуючи пороки, які в собі знаходив. Виходить, його душу в якийсь момент розсипалася перед очами

читача різномастою свитою всіляких осіб і характерів, кожний з яких ніс у собі певна якість свого хазяїна. Безсумнівно, це відігравало вирішальну роль у творчості Гоголя. Відомий літературознавець А. Д. Синявский писав: “Не виключений, що рано почалися вмирання, забезпечуючи його твору енергією й сировиною, стимулювало цей процес розпаду, іменований психологією творчості, у якому душу, що витає між життям і смертю, вступала в розбрат із собою й “новий” Гоголь уже не дізнавався “старого” і лякався своєї ж тіні, як ми лякаємося примар”. Разом з тим письменник володів і деяким пророчим дарунком.

Ніхто інший, як Гоголь, першим представив Росії нової людини-підприємця – Чичикова з поеми “Мертві душі”, тоді як і в спомині ще не було ніякого розвитку капіталізму. Письменник уважав, що навіть такі, вірніше саме такі люди, можуть придатися на благу справу: “Ні, пора, нарешті, припрягти й негідника. Отже, припряжемо негідника!

“, – оскільки Росії завжди був потрібний якийсь двигун. Саме тому в ряді характерів, створених Гоголем, не останнє місце займає й цей герой, що виділяється серед пустобрехів своєю цілеспрямованістю й великою силою. Так трапилося, що саме цей письменник більше інших залякав російську публіку своїми страшними оповіданнями про відьом, чортів і всяку іншу погань, однак саме він міг сильніше всіх інших неї розсмішити Більше того, у певні моменти гоголівський сміх раптом викликає тугу й жах, а потім плавно перетікає в сльози, а потім знову вертається до свого початку, смішачи читача й замикаючи коло. Причому зовсім неясно, що в письменника первинно: неприборкана веселість або всепоглинаюча меланхолія. Сам Гоголь пояснював свою подвійність тим, що щирим тлом його душі було похмурість і туга, які можна було розсіювати тільки безтурботним сміхом.

Можливо, саме тому, з роками “крізь видний миру сміх” неминуче стали проявлятися й “невідомі йому сльози”. Через сміх письменник зміг передати саме прекрасне, що є в цьому світі, премудрості всесвіту Здатність смішити в Гоголеві виявилася як ознака більше тонкої щиросердечної організації, що з перебільшеною чуйністю реагує на всі прояви навколишнього світу. Часто, що смішать людей, російська людина сприймається більш сприятливо, оскільки издревле в нас під маскою юродивого ховалася розумна людина, якому можна довіряти.

Можливо, саме тому Микола Васильович так любимо на батьківщині. Сміх у Гоголя невідривно пов’язаний із чудом, чарівним образом обертаючи навіть самі серйозні обставини вкомические. Поки правило зло тільки сміх був здатний безкарно вийти на сцену й підкорити ситуацію своїм законам: “Я запросив вас, добродії, для того щоб повідомити вас пренеприємна звістка: до нас їде ревізор”. Тільки лише почавши свою поему “Мертві душі”, Гоголь звернувся до А. С. Пушкіна із проханням: “Зробіть милість, дайте який-небудь сюжет, хоч який-небудь смішної або не смішний, але росіянин чисто анекдот.

Рука тремтить написати тим часом комедію…”. Письменник свідомо шукає смішні сюжети, щоб його сміх зазвучав у всю російську ширся Якщо від комедії А. С. Грибоєдова віє деяким розпачем, то в Гоголя проявляється чисто російська особливість махати на все рукою й отшучиваться. Городничий негідник Всі його підлеглі, причому й вищі, і нижчі класи глибоко порочні, навіть ревізор на перевірку виявляється ошуканцем.

Ціле місто загрузло у фальші, а глядач проте сміється. Синявский писав: “Перевертиш, лже-ревізор Хлестаков виявився ключем, від заводу яким (у зворотну сторону) “Ревйзор” грає, на зразок чудесної шарманки, що виконує адміністративний мотив з бурхливістю польки-мазурки”. Однак це не применшує достоїнства комедії, на думку деяких літературознавців, що є єдиним зразком класичної російської комедії.

Добуток як не можна чітко показує спрямованість своїх героїв на суспільні інтереси, навіть любовна лінія. Увага дочки й дружини городничего до інкогніто продиктована скоріше не особистими переживаннями, а соціальними міркуваннями. Крізь сміх читач проте прекрасно зауважує й страх головних героїв перед своїм начальством, і стирання яких-небудь особистих достоїнств на догоду устремління до вищого чина Дарунок Гоголя полягає в тім, що глядач практично проти своєї волі починає глузувати з тих, з ким він не хоче мати нічого загального. І цей же сміх уже неймовірним образом ріднить людину з його героями. І от читачі вже сміються не над персонажами, а над самими собою, над своїми слабостями й недоліками.

У Гоголеві як не можна повно в єдине ціле злилися художник і комік, а тому гумор значно перевершує його невидимі миру сльози. Сміх для письменника був проявом почуття, життєвої й поетичної силоміць. Саме тому можна сказати, що й крізь його сльози, до читачів доносився бездонний і заливистий сміх. Письменник відкрив цьому миру неймовірна кількість приводів для щирого сміху.

Навіть незліченні речі й безсловесні тварини в Гоголя одержали здатність пересміхатися. Не зрячи в повісті “Ніч перед Різдвом” можна побачити такі рядки: “Чудно влаштовано на нашім світлі! Усе, що не живе в ньому, усе силкується переймати й передражнювати один іншого”. Гумор, таким чином, виступає як універсальний засіб, як самостійна стихія. Навіть космос крізь цю гоголівську призму сприймається, що як сміється понад особа, немов промені распространяющее все смішному й забавне в цьому світі.

Під сміх письменника двері старосвітських поміщиків розспівують на різні голоси, а в місті, що ушановує мнимого ревізора, починається стовпотворіння. І от уже все рухається, тремтить і сміється, як в “Сорочинской ярмарку”, ставлячи всі нагору тормашками: “Небо, зеленого й синього лісу Люди, вози з горщиками, млина – усе перекинулося, стояло й ходило нагору ногами, не падаючи в блакитну прекрасну безодню”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Я поспішаю посміятися над усім, інакше мені довелося б заплакати” П. де Бомарше (По добутках Н. В. Гоголя)