Скорочено ЗАЧУМЛЕНІ ЗВІРІ – ЖАН ДЕ ЛАФОНТЕН
ЖАН ДЕ ЛАФОНТЕН
ЗАЧУМЛЕНІ ЗВІРІ
Небесна кара, що її за гріх
Великий наслано на всіх,
Чума – нещадна, люта сила,
Спроможна все живе за день
До решти винищити, впень,
Нещадно звірину косила.
Не кожен хворий помирав,
Та кожен дні лихої скрути
Хотів як-небудь перебути.
Було звіроті не до справ:
Уже не йшли на полювання
Ні хитрі лиси, ні вовки,
І велелюбні голубки
Забули вже за любування.
Лев скликав раду і сказав:
Напевно, кару Бог послав
Нам за чиюсь тяжку провину.
У кого з нас найбільший
Хай жертвує собою й від загину
Рятує всіх.
Історія нас вчить: зі скрути
Не вийти без належної покути.
Покаймося ж, мов на духу, при всіх
У всіх своїх тяжких провинах.
Я маю на душі великий гріх:
Я стільки з’їв овець невинних!
Куди подітись від гріха?
Того ще мало Я, бувало,
З’їдав і пастуха.
Я жертвую собою, як немає
У вас гріхів. Та закликаю вас
Покаятись, як я, бо вмерти має
Найбільший грішник серед нас”.
“О царю! – каже Лис. –
Сумлінність ваша може
Всім бути за взірець.
Але хіба то гріх? Та, може,
Ви, ївши тих дурних
Їм честь велику виявляли.
А щодо пастухів – який то гріх?
Вони нам стільки дозоляли,
Що краще б їх поїсти всіх”.
Підлесники аплодували.
А потім тигри та вовки
Себе картали залюбки.
Та всіх їх так атестували,
Що хижаки, розбійники – і ті,
Здавалося, були святі.
Та встав Осел: “Пригадую, давненько
Ішов я лугом, травка зелененька,
А я голодний – біс і спокусив:
Я, грішний, жмутик і вкусив,
А, щиро кажучи, не мав же права”.
“Ганьба! Ганьба!” – зарикала орава.
А Вовк довів – учений писарчук! –
Що цей Осел – падлюка із падлюк,
Паршивий і коростявий – причина
Всіх напастей і лих.
Та мало вішати таких!
Він їв чужу траву!
Проклята твар злочинна!
Від них завжди чекай біди.
І заревла громада: “Браво!”
Отак і в нас: є гроші – маєш право,
Немає – то під суд іди.
Коментар
Видатний французький байкар Жан де Лафонтен жив майже через дві з половиною тисячі років після Езопа, проте назвав свої перші збірки байок “Езопові байки, розказані віршами Лафонтена”. Це пояснюється тим, що авторитет Езопа поміж байкарів був настільки великим, що будь-чия байка часто називалась “Езоповою байкою”. Однак твори Лафонтена суттєво відрізняються від байок Езопа. І не лише тим, що написані віршами. Автор вдається до розгорнутих описів і навіть уводить елементи драматизації, а його повчання – у підкресленій відмові від моралізаторства (Лафонтен, начебто, відмовився від традиційної для байки моралі, заявивши, що “байка повинна виховувати лише тим, що знайомить читача зі світом”, проте, по суті, робив те саме, що й Езоп!).
“Зачумлені звірі” – одна з найвідоміших байок Лафонтена, в якій він створив широку панораму сучасного йому французького суспільства: перелякані звірі відкрито сповідуються у своїх гріхах, аби вибрати найвинуватішого і принести його в спокутну жертву богам. Лев, тигри, вовки та інші хижаки зізнаються в кровопролитті, насильстві, підступності, але покараним виявляється Осел, що спокусився на жмутик зеленої травички з чужого поля.
(3 votes, average: 2.33 out of 5)