Скорочено “Хлопчики” Чехова
Приїхав Володя із другом додому. Мати й тітка кинулися обіймати й цілувати його. Вся сім’я зраділа, навіть Мілорд, величезний чорний пес. Володя представив свого друга Чечевицына. Сказав, що привіз його погостювати. Небагато погодя Володя і його друг Чечевицын, приголомшені шумною зустріччю, сиділи за столом і пили чай. У кімнаті було тепло
Три сестри Володі, Катя, Соня й Маша – самої старшої з них було одинадцять років,- сиділи за столом і не відривали око від нового знайомого. Чечевицын був такого ж віку й росту, як Володя, але не так пухкий
Дівчинки відразу зміркували, що це, мабуть, дуже розумна й учена людина. Дівчинки помітили, що й Володя, завжди веселий і говіркий, цього разу говорив мало, зовсім не посміхався й начебто навіть не рад був тому, що приїхав додому. Він теж був зайнятий якимись думками, і, судячи з тих поглядам, якими
Батько й дівчинки сіли за стіл і зайнялися роботою, що була перервана приїздом хлопчиків. Вони робили з різнобарвного паперу квіти й бахрому для ялинки. У попередні свої приїзди Володя теж займався готуваннями для ялинки або бігав на двір подивитися, як кучері й пастух робили снігову гору, але тепер він і Чечевицын не звернули ніякої уваги на різнобарвний папір і жодного разу навіть не побували в стайні, а сіли у вікна й стали про щось шепотітися; потім вони обоє разом розкрили географічний атлас і стали розглядати якусь карту
Зовсім незрозумілі слова Чечевицына й те, що він постійно шепотівся з Володею, і те, що Володя не грав, а все думав про щось,- все це було дивно. І обидві старші дівчинки, Катя й Соня, стали зірко стежити за хлопчиками. Увечері, коли хлопчики лягали спати, дівчинки підкралися до дверей і підслухали їхню розмову. Хлопчики збиралися бігти кудись в Америку добувати золото; у них для дороги було вже все готово: пістолет, два ножі, сухарі, збільшувальне скло для добування вогню, компас і чотири рублі грошей. Себе Чечевицын називав при цьому так: “Монтигомо Яструбиний Пазур”, а Володю – “блідолиций брат мій”. Рано ранком у святвечір Катя й Соня тихо піднялися з постель і пішли подивитися, як хлопчики будуть бігти Вамерику.
Володя сумнівався, але все-таки поїхав. На інший день приїжджав урядник, писали в їдальні якийсь папір. Мамаша плакала
Але от у ганку зупинилися розвальні, і від трійки білих коней валив пару. Виявилося, що хлопчиків затримали в місті, у Гостином дворі (там вони ходили й усі запитували, де продається порох). Володя, як увійшов у передню, так і заридав і кинувся матері на шию. Папаша повів Володю й Чечевицына до себе в кабінет і довго там говорив з ними. Послали телеграму, і на інший день приїхала дама, мати Чечевицына, і відвезла свого сина. Коли їхав Чечевицын, та особа в нього було суворе, гордовите, і, прощаючись із дівчинками, він не сказав жодного слова; тільки взяв у Каті зошит і написав на згадку: “Монтигомо Яструбиний Пазур”.