Мир очами дитини в оповіданнях Чехова

Особливості дитячого сприйняття проявляються на всіх рівнях художнього тексту. Розглянемо насамперед зображення часу й місця (простору) дії. Адже саме вони суть координати миру добутку, і важливо, хто і як повідомляє про їх читачеві

По-перше, просторово-тимчасові координати, сама система їхнього відліку, виміру персонажем-дитиною може не збігатися зі звичної. В оповіданні “Подія” перебіг часу позначається так: “ранок”, “небагато погодя”, “перед самим обідом”, “за обідом”, “після обіду”, “увечері”.

Тимчасові відрізки вказуються не по годинниках, а так, як їх сприймає дитина (персонажам оповідання 4 і 6 років). Той самий проміжок часу по-різному називається дитиною (“той час, коли тато сяде грати у гвинт”) і дорослим героєм (мати, говорячи про той же самий момент, викликує: “Діти, уже десята година!”). Аналогічна ситуація в оповіданні “Будинку”: гувернантка говорить про хлопчика, що “сьогодні й третього дня я помітила, що він курить”. А сам Алеша зауважує: “Я два рази курив: сьогодні й колись”.

По-друге, опису, як правило, не існують окремо від сприйняття дитини. Тому час і простір сприймаються

оценочно, хронотоп може бути добрим і злим, своїм і чужим, світлим і темним (у прямому й одночасно в переносному значенні), ідеальним (існуючим у мріях) і реальним; часто ці ознаки сполучаються. В оповіданні “Ванька” Село сприймається як добрий і світлий час-простір. У мовленні, що формально належить оповідачеві, передана точка зору героя, спогаду Ваньки про село: “Ніч темна, але видно все село з її білими дахами й струмками диму, що йдуть із труб, дерева, посріблені інеєм, замети. Все небо посипане весело миготливими зірками, і Чумацький Шлях вимальовується так ясно, начебто його перед святом помили й потерли снігом”. Цей пейзаж протипоставлений темної майстерні шевця, де хлопчик пише свій лист. З тексту ясно, що йому в селі немає місця, що, “відданий в ученье, він потрапив у мир дорослого життя, з якої йому вже не повернутися в щасливий час ялинок і гостинців”5 . Але Ванька цього не розуміє, він ще нетяма, що пише “на село дідусеві”.

В оповіданні “Хлопчики” книжкова мрія тріумфує над звичним сімейним затишком: адже читачі в самому романтичному віці (“другий клас гімназії”) і уявляють собі Америку, шлях до неї по Майн Риду (за словами Чечевицина, “добувати ж собі їжа можна полюванням і грабежом”). А в семирічного Пашки (“Утікач”), що потрапив у лікарню, бажання міняються швидко, під впливом останнього враження. Обіцянка доктора показати “живу лисицю” спонукує його спокійно залишитися в лікарні; після “жирних щей” він думає, що “докторові живеться дуже непогано”, а під впливом нічних страхів вирішує втекти з місця, що полюбилося спочатку. У цьому оповіданні протипоставлені два сприйняття лікарні дитиною: спочатку Пашку все захоплює (“Сходи, підлоги й косяки були пофарбовані в чудову жовту фарбу й видавали смачний захід пісного масла”; “Але найбільше Пашке сподобалося ліжко, на яку його посадили, і сіра шорстка ковдра”). Уночі ж дитина звертає увагу на зовсім інші деталі: “Він кинувся назад до лікарні, обежал її й знову зупинилася в нерішучості: за лікарняним корпусом біліли могильні хрести”; “Пробігаючи повз темні, суворі будови, він побачив одне освітлене вікно”.

Оценочность опису хронотопа добре видна в оповіданні “Хлопчики”: “Папаша повів Володю й Чечевицина до себе в кабінет і довго там говорив з ними”. З контексту ясно, що кабінет батька асоціюється тільки з доганою, покаранням, тому “повів у кабінет” означає те ж саме, що “покарав”.

Добре передає дитячу точку зору співвідношення “великого” і “загального” планів. Так, в оповіданні “Дітвора” докладно описана тільки обідній стіл, за яким діти грають у лото; все інше лише намічено. А в оповіданні “Куховарка жениться” при описі весілля найбільше уваги приділено “хлопчикові Фильке”, а не молодятам: “Кухня битком була набита народом. Отут були куховарки із усього двору, двірник, два городові, унтер з нашивками, хлопчик Филька… Цей Филька звичайно треться біля прачешной і грає із собаками, тепер же він був причесаний, умитий і тримав ікону у фольговій ризі”.

Автор докладніше передає те, на що звертає увагу дитина. Так, в “Грише” простір – це насамперед те, що перебуває внизу (пляму на килимі, скельце на тротуарі), тобто відібрано те, що могло потрапити в поле зору трирічної дитини

Отже, дитяча точка зору в даному аспекті – це специфіка просторово-тимчасових координат, те, як дитина вимірює й оцінює час і простір. Однак важливо вибрати не тільки реалії, але й слова, які їх позначають. Характерне вживання “дитячих” номінацій, тобто передача фразеологічної точки зору дитини

Переважно це перифрази. Навіть назва може підкреслювати, що оповідання ведеться з погляду дитини: “Куховарка жениться”. В оповіданні “Дітвора” згадають “той старий офіцер, що їздить на маленького сірого коня”. А в “Грише” нянин знайомий названий “високою людиною зі світлими гудзиками”, і іншої його характеристики не дається. Увага звернена на щось незначне для дорослого, але важливе для дитини. Іноді оповідач використовує й “дитячу”, і звичайну номінації, оголюючи прийом. Багато подвійних номінацій в “Грише”. При описі будинку кожна кімната спочатку називається мовою трирічного Гриши, і тільки потім з’являється звичне слово: “чотирикутний мир, де в одному куті коштує його ліжко…” – “дитяча”, “простір, де обідають і п’ють чай” – “їдальня”. Після того як даний “код” і стає ясно, що варто розуміти під “дитячими” позначеннями простору, залишаються тільки вони (без “дорослих” дуплетів): “кімната, де коштують червоні крісла” (очевидно, це вітальня), “за цією кімнатою є ще інша, куди не пускають і де миготить тато” (кабінет батька). Відсутність дуплету примушує читача до “перекладу” дитячих описів на мову дорослих


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мир очами дитини в оповіданнях Чехова

Categories: Нові твори

Links