Скорочено “Тиша” Бондарева

Ейфорія московського предновогодья в грудні 45-го г. як не можна краще збіглася з настроєм недавно, що демобілізувався з Німеччини капітана, Сергія Вохминцева, “коли здавалося, що все прекрасне в собі й у житті він тільки що зрозумів і воно не повинне зникнути”. Чотири роки війни, командування артилерійською батареєю, ордена й поранення – така плата двадцатидвухлетнего хлопця за те “світле Майбутнє “, що він чекає від долі. І вона посилає йому одночасно дві випадкові зустрічі в ресторанній штовханині “Астории”, що визначили

його долю на багато років уперед. Уже перше запрошення дами на танець стає для Сергія “судьбоносным”. Геолог Ніна, що відзначала із друзями своє повернення з експедиції з Півночі, владно й рішуче, по праву старшинства, опановує його почуттями й бажаннями. У її компанії Вохминцев зіштовхується з Аркадієм Уваровым, головним винуватцем страшної трагедії, що розігралася на фронті

Двадцять сім чоловік і чотири знаряддя були оточені й розстріляні фашистами прямим наведенням у карпатському селі винятково через бездарну тактику комбата Уварова. Відсидівшись у бліндажі, він до того ж ухитрився звалити всю відповідальність

на ні в чому не винного комвзвода Василенко. Рішенням трибуналу той був відправлений у штрафбат, де й загинув

Вохминцев, єдиний свідок цього злочину, не бажає робити вигляд, начебто все забув, він привселюдно обвинувачує Уварова. Конфлікт у громадському місці розцінюється навколишніми як усього лише порушення пристойностей. Розв’язка – виклик у міліцію й штраф за хуліганство. Тягар людини без певних занять недовго обтяжує Сергія

За порадою й протекцією Ніни він надходить на підготовче відділення гірничо-металургійного інституту. На новорічній вечірці в Ніни Вохминцев знову зустрічає Уварова. Той палко бажає зав’язати з ним дружні відносини. Під бій курантів Уварів вимовляє тост “за великого Сталіна”.

Сергій демонстративно відмовляється пити з тим, хто недостоин “говорити від імені солдатів”. Страсті розжарюються, і Вохминцев змушує дипломатичну подругу залишити гостей заради нього… Минуло три з половиною року. Лекції, семінари, іспити – життя Сергія наповнилася новим змістом

Не можна сказати, що фігура Уварова зникла з обрію. Той не просто на очах, але в центрі студентського життя. У нього репутація “першорядного малого”: п’ятірочник, громадський працівник, член партбюро, не розлий вода зі Свиридовим, звільненим секретарем парторганізації інституту. Сергій зауважує, що згодом ненависть до Уварову переміняється утомою й “злим відчуттям невдоволення собою”.

Зненацька в життя Вохминцева уриваються події іншого суспільного масштабу. Втім, сховане попередження про небезпеку, що насувається, можна доглянути в халепах його сусіда по коммуналке художника Мукомолова. З високої трибуни пейзажиста зараховують до космополітів і відщепенців, проголошують його полотна ідеологічною диверсією

У найкращому разі нещасному загрожує позбавлення членства в Сполучнику художників і поденщина декоратора. І от тепер караюча рука тоталітарного свавілля дотягується до сім’ї Вохминцевых. Органами МГБ ордер на обшук і арешт пред’явлений Миколі Вохминцеву – батькові Сергія, старому комуністові

До війни він був на керівному пості, на фронті – комісар полку. Восени 45-го г. у високих інстанціях розбирали справа про втрату сейфа з партійними документами його полку під час прориву з оточення. У результаті батько задовольнявся тихою роботою заводського бухгалтера. Є підстави підозрювати в доносі іншого сусіда по коммуналке – жадібного й безпринципного Быкова. Природно, Сергія тривожить доля батька, а ще його мучать каяття совісті: після смерті матері (а причину її смерті син бачив у зраді батька з медсестрою польового госпіталю) їхні відносини перестали бути родинними…

И все це на очах у молодшої сестри Асі, що коштує на порозі дорослого життя й переживающей тепер нервову депресію. Спроби Сергія довести невинність батька у відповідних кабінетах ні до чого не приводять. Тим часом Сергій повинен їхати з однокурсниками на практику. Звільняють від практики вдеканате.

У кабінеті в декана присутні члени партбюро Уварів і Свиридов. За допомогою психологічного пресингу партійні боси докопуються до ганебну честь комуніста фактів. “Партію не обдуриш”, – застерігають “провиненого”. Наступне застереження – від Ніни

Уварів повідомляє її, що найближче партбюро буде розглядати справу Вохминцева. Для Уварова це реальний шанс взяти реванш, підказує жіноча інтуїція. Але навіть самі сміливі гіпотези бліднуть перед підступництвом супротивника

Холоднокровно й цинічно Уварів обвинувачує Вохминцева в злочині, що зробив сам. Після добре срежиссированного спектаклю оргвыводы пішли негайно – виключити з рядів ВКП(б). Тут же Вохминцев подає заява про відхід з інституту. Моральну підтримку своїх рішучих кроків Сергій черпає з листа батька, переданого на волю. Старший Вохминцев переконаний, що він і інші – “жертви якоїсь дивної помилки, якогось нелюдської підозри і якогось нелюдського наклепу”.

Далеко від Москви, у Казахстані, Сергій пробує себе у вибраній професії гірника. Влаштуватися на роботу з поганою анкетою йому допомагає місцевий секретар райкому партії. Не виключено, що сюди приїде Ніна


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Тиша” Бондарева

Categories: Скорочені твори

Links