Скорочено “Там, усередині” Метерлинка
Старий сад, у саду верби. У глибині будинок, три вікна нижнього поверху освітлені. Батько сидить у камелька. Мати облокотилась на стіл і дивиться в порожнечу. Дві молоді дівчини в білому вишивають
Схилившись голівкою на ліву руку матері, дрімає дитина. У сад обережно входять Старий і Незнайомець. Вони дивляться, чи всі домашні на місці, і переговорюються, вирішуючи, як краще повідомити їм про смерть третьої сестри. Старий уважає, що потрібно піти вдвох: нещастя, про яке повідомляє не одна людина, не так важко. Він підшукує слова, щоб розповісти
” Незнайомець поправляє його – руки дівчини були витягнуті уздовж тіла. Саме Незнайомець помітив і витягся утопленицю. Старий згадує, як зустрів дівчину, що потонула, ранком у церкви, – “вона посміхнулася так, як посміхаються ті, які не хочуть говорити, які бояться, щоб їх не розгадали…
“. У каждою людини є чимало приводів, щоб не жити, міркує Старий. У душу не заглянеш, як у кімнату. Незнайомець і Старий спостерігають за мирним, звичайним життям сім’ї
Сім’ї, який здається, що вона в безпеці:
Старий велить Марії глянути у вікно: “Ти хоч небагато зрозумієш, що таке життя…” Усередині будинку сестри підходять до вікнам і вдивляються в темряву. Потім цілують матір. Старша гладить дитини, а він не прокидається
Дівчини підходять до батькові. Ці прості, скупі рухи заворожують, що спостерігають із саду Старого, його онученяті й Незнайомця. Тепер уже Марія просить діда не повідомляти поки рідним померлої дівчини про нещастя. Старий готовий погодитися з нею й не говорити їм нічого до ранку, але пізно – юрба з тілом уже підійшла до будинку. З’являється інша внучка Старого – Марта
Зрозумівши, що дід ще нічого не сказав, вона готова сама піти в будинок з дурною звісткою. Старий велить їй залишитися й не дивитися у вікно, щоб не побачити, “яким стає людська особа, коли перед очами проходить смерть”. Стають чутні молитви. Частина юрби входить у сад. Лунають приглушені кроки й тихий говір
Старий іде в будинок. Березня й Марія сидять на ослоні спиною до вікон. Незнайомець дивиться у вікно й коментує що відбувається. От усі прислухаються – напевно, це Старий постукав у двері. Батько йде відкривати. Усі встають, тільки дитина, схиливши голівку набік, спить вкресле.
Старий бариться. Але нарешті страшні слова вимовлені. Мати, батько й обидві дівчини кидаються до дверей, але батькові не відразу вдається відкрити її. Старий намагається удержати матір
Юрба в саду розсіюється. Тільки Незнайомець продовжує стояти під вікном. Нарешті двері будинку розорюються навстіж, усі виходять одночасно. При світлі зірок і місяця видно, як на носилках несуть утопленицю
А посередині порожньої кімнати, у кріслі, дитина як і раніше спить солодким сном. Мовчання. “Дитина не прокинулася!” – говорить Незнайомець і йде