Скорочено Старша сестра Володина А. М
Надя Резаева працює обліковцем на будівництві. Її сестра Ліда – старшокласниця. У неї – перша любов з однокласником Кирилом, талановитим і самолюбним юнаком. Мабуть, зухвалість і самолюбство – його основні риси.
Надя, повернувшись із роботи, кидається до пли ті, щоб приготувати вечеря для сестри Часто відвідує дівчин їхній дядько Ухов, добра й чутлива людина. Після війни він розшукував осиротілих дівчинок по всіх дитячих будинках, піклувався про їхнє виховання. Своєї сім’ї не завів, так що нічого йому не залишилося, як любити сестер
Дядько настроєний проти Кирила, що схильний до “гіпербол і ефектів”, що може обернутися проти Ліди Надя одночасно вчиться й працює, їй “ніколи навіть закохатися”. Але її поетична, емоційна душа змушує складати неймовірні історії. Іноді з дуже неприємним результатом. Так, вона рас сказала всім своїм подружкам, як якийсь Городників водив її в ресторани, запрошував у Таллин. Слухи дійшли до дружини Огородникова, і нещасний чоловік є до Наді, щоб ошуканка подзвонила його дружині й сказала, що всі ці слухи – тільки фантазії Надя ніяково виправдується: “Це був тільки жарт!
”
Ліда слухняно відправляється здавати іспити в театральне училище. Але уривок з “Війни й миру” у її вустах звучить в’януло. Надія уривається в приймальну комісію із проханням прослухати її сестру ще раз.
Один зі членів приймальної комісії, Владимиров, довідається її й згадує, що вона була дуже талановита. Надю просять прочитати що-небудь Вона все забула й читає перше, що спало на думку, – уривок зі статті Бєлінського: ” чиЛюбите ви театр так, як люблю його я? ” Комісія готова прийняти неї. Наді двадцять шість років. На настійну вимогу дядька й по звичці опікувати сестру Надя продовжує працювати й учитися в будівельному технікумі.
Дуже підтримують Надю спогаду про дитячий будинок, де всі були разом, співали, виступали в самодіяльному театрі, піклувалися друг одруге. Ліда закінчує школу й надходить в інститут. З Кирилом і компанією вони йдуть у лижний похід.
Амбіційний парубок повів команду по незвіданому маршруті, багато хто постраждали, злягли. Сам Кирило зламав ногу, а Ліда серйозно занедужала. Кирило приходить неї провідати, Надя й дядюшка налітають на нього з докорами, і юнак клянеться більше не підходити до Ліді на гарматний постріл. Ліда дуже переживає – Кирило із самолюбства справді не підійде до неї.
Дядько приводить Наді нареченого – Володю Надя ображена цим і поводиться із глузуванням: танцює якусь пародію на західний танець, підспівуючи собі із хрипотцой. Володя розуміє й приймає її іронію, одна до знайомство продовження не має. Проходить час.
Ліда знову починає зустрічатися з Кирилом. У холодному Ленінграді вони обіймаються в підворіттях. Кирило одружений. Надя дуже через це мучається: їй жаль Ліду, жаль дружину Кирила Дядько приносить їй пачку грошей.
Надя на подяку за те, що Ухов піклувався про їх із сестрою в дитинстві, з кожної зарплати видавала дядькові п’ятірку. Він всі їх зберіг і повернув, пишаючись собою. Надя частина грошей витрачає на частування й приходить до своїх давніх подруг у гуртожиток.
Там вона співає розпачливу пісню: И я була дівчиною юної, Сама не пригадаю коли… Вона говорить, що готово прийти в театр, упасти в ноги й грати самі маленькі ролі. І в театр її взяли. Владимиров взяв. Але ролі й справді були самі маленькі.
Репетирує Надя свою репліку: “Добре слово й кішці приємно-добре слово й кішці приємно…” Дядько сварить її: грала б у самодіяльному театрі, а інженером у століття техніки бути все-таки таки надійніше. Надя дозволила Кирилу й Ліді зустрічатися в будинку. Зненацька у двері дзвонить дружина Кирила Шурочка.
Не зі скандалом, а зі скаргою, що вона й висловити-те не вміє. Белькоче щось про квитки у філармонію, про те, що їй, учительці, потрібно йти вже додому перевіряти зошита… У квартиру входять Ліда й Кирило. Шурочка губиться й іде. Надя обіцяє їй, що в цей будинок Кирило більше не прийде.
Молодша сестра кидає їй в особу обвинувачення: – Він не їй змінив. Він мені змінив. Я пробувала жити вашим-вашій-по^-вашому, але в мене не вийшло.
Тепер я буду жити по-своєму. Не треба мені було слухати вас. “Добре слово й кішці приємно” – це твій ідеал? Так, жертви не принесли Наді ні щастя, ні подяки.
От і Владимиров сказав їй, що вона втратила індивідуальність. Ліда пішла з будинку. Стисши зуби, Надя вдарила ліктем по вікну. Бризнули осколки, у розкрите вікно подув вітер…
Надя йде по нічній вулиці, б’є кулаком по стеклах першого поверху й повторює: – Що робити? Ну що робити?
(2 votes, average: 4.00 out of 5)