Скорочено “Шуани, або Бретань в 1799 році” Бальзака

На початку вандемьера (кінець вересня по звичайному календарі) юрба новобранців ішла з Фужера в Майенну. Ще чотири роки тому ці місця були охоплені роялістським заколотом, а Фужер завжди вважався одним із самих небезпечних його вогнищ. Саме тому командир напівбригади Юло вирішив якомога швидше зробити набір, оголошений Директорією, але коли бретонці слухняно з’явилися на збірний пункт, запідозрив негарне. Більша частина рекрутів занадто походить на шуанів – селян-роялістів, ведучих партизанську війну в ім’я Бога й короля. Ці люті

люди в козячих шкірах дивляться на офіцерів исподлобья, і наміру їх ясні – заволодіти зброєю

Увага Юло залучає кремезний зарослий дикун з батогом у руці: на прохання назвати себе він відповідає, що його кличуть Красти^-по^-Землі. Це шуанская кличка, і Юло зміцнює у своїх підозрах: роялісти щось затівають – видиме, це пов’язане з тим, що в них з’явився юний і сміливий ватажок по произвищу “Молодець”. Дурні передчуття командира збуваються: як тільки загін піднімається на гору Пелерина, Красти^-по^-Землі оглушливо свистить, і відразу лунає залп. Незважаючи на несподівану атаку, “сині” запекло

відбиваються, а на виторг їм уже поспішає загін з Фужера. Серед роялістів Юло примітив парубка – явного аристократа по поставі й манері триматися

Очевидно, це й був “Молодець” – не будь його, селяни навряд чи зважилися б вступити у відкритий бій. Крім того, у розпал сутички все явственно почули жіночий голос, що підбурював шуанів битися смелее. Коли республіканський загін іде, бретонці нападають на поштовий диліжанс і грабують його – до великого невдоволення молодого проводиря. Маркіз де Монторан висадився у Франції недавно й усе ще не може звикнути до звичок шуанів, що дратує войовничу даму, що приймала участь у бої. Селянам немає справи до цих суперечок: захопивши багатія, що їхав у диліжансі, д’оржемона, Красти^-по^-Землі й Вистачай-Коровай вимагають викупу в триста екю – якщо через два тижні грошей не буде, скнара про цьому гірко пошкодує

А маркізові вручають лист із Парижа: друзі сповіщають його, що міністр поліції Фуше має намір підіслати до нього красуню шпигунку. Через два з половиною місяця Юло одержує депешу від свого генерала – дві роти повинні супроводжувати карету, у якій подорожують досить поважні особи. Старий вояк приходить у лють: охороняти двох бабів і паризького хлыща – яка ганьба!

Але наказ є наказ: Марі де Верней зі служницею Франсиной і чепуристий пан по ім’ю Корантен благополучно добираються до Алансона. У готелі вони знайомляться з морським офіцером і його занадто моложавою матір’ю – обоє уважно придивляються до Марі, намагаючись розгадати, хто вона така й чому їде під конвоєм. Краса незнайомки робить сильне враження на моряка

У свою чергу. Марі відчуває до юнака нескоримий потяг і не дає заарештувати його, хоча Юло довідається в ньому ватажка шуанів. Тим часом зірка франсина розглянула, що сховався у дворі Красти^-по^-Землі – це Пьер Леруа, її наречений. Мадам дю Га, обуревает ревнощами, веліла йому прикінчити Марі. Франсина загрожує Пьеру вічною розлукою, якщо хоча б волосся впаде з голови її пані

У супроводі шістдесятьох республіканських солдатів мадам дю Га, її “син” і Марі відправляються у Фужер. У шляху молоді люди усе більше закохуються друг у друга. Дю Га клянеться, що він усього лише друг Монторана – і Марі бурхливо радується цьому, не бажаючи, втім, входити вобъяснения.

Юнак пропонує передохнути в замку Виветьер і дає слово честі дворянина, що “сині” будуть там у цілковитій безпеці. Але коли граф де Бован і мама дю Га (закохана в Монторана дама з першої частини роману) привселюдно повідомляють Марі брудною дівкою, найнятої Фуше для пошуку проводиря шуанів, “Молодець” приходить у страшну лють: республіканських солдатів віроломно вбивають, а Марі віддають на потіху селянам – від страшної долі її рятує Красти^-по^-Землі, що боїться втратити Франсину. Повернувшись у фужер, Марі помышляет тільки про помсту й навіть готова вдатися до допомоги ненависного їй Корантена – правої руки Фуше. Але перед очами в неї як і раніше коштують вогненний погляд і прекрасна особа маркіза де Монторана. Місто Фужер височіє на крутій скелі

Через п’ять днів після різанини у Виветьере Марі, прогулюючись у західну годину по бульварі, зауважує в долині “Молодця” і вирішує вистежити його. На підступах до міста зібралася безліч шуанів – вони готуються до штурму. Марі стрімко опускається долілиць, а від її в жаху шарахаються, приймаючи за примару. Усвідомивши, нарешті, небезпека, дівчина вкривається в першому будинку, що попався, і стає свідком

Страшної сцени: Вистачай-Коровай і Крас-по-Землі катують д’0 р-жемона, що так і не заплатив викуп. З появою Марі шуани розбігаються, а старий виводить її через потайной хід і повідомляє пароль, щоб вона могла вкритися в хатині Налий-Жбана, готового прислужити й “білим”, і “синім”. Тим часом республіканці, відбивши атаку, переходять у настання, і до Налий-Жбану прибігає ховатися граф де Бован.

Взявши його в полон за допомогою одного із солдатів, Марі доводить йому, що вона дочка герцога де Верней. Розтрощений аристократ кається в тім, що наніс їй образа у Виветьере, а Марі вимагає, щоб неї обілили перед всіма роялістами. Тоді граф запрошує дівчину на бал у своєму маєтку Сен-Джеймс, де її поява робить фурор: усі уражені як її красою, так і знатним походженням. Монторан благає улюблену простити його, і Марі в пориві каяття зізнається у всім: їй нав’язали підлу роль, але вона відрікається від колишнього – звичайно, маркіз тепер не може женитися на ній, але вона не видасть його в руки катів

Вражений “Молодець” не втримує неї, і вона в глибокій скорботі вертається у Фужер. Наступного дня до неї є Налий-Жбан – о другій годині маркіз буде чекати на неї в хатині. До нещастя, що ввійшов у цей момент Корантен довідається шуана. Коли воспрявшая духом Марі відправляється на побачення, “сині” ідуть за нею слідом – щоб обдурити селян, вони наряджаються бретонцями, і дружина Налий-Жбана, прийнявши їх за своїх, мимоволі видає “Молодця”. А закохані не можуть надивитися один на одного: всі за – і взаємні підозри, і образи

Монторан повідомляє Марі, що завтра ж їх обвінчає священик у її фужерском будинку, а потім вони виїдуть із цих місць, опоганених нещадною війною. У цей момент солдати підкрадаються до будинку, але маркіз якимсь дивом проривається крізь їхні ряди. Розсерджений Корантен розуміє, що тепер без допомоги Марі не обійтися: втім, це влаштовує спритного шпигуна – йому потрібно вивалити в бруді горду дівчину, щоб вірніше заволодіти нею. Марі не знає почерку маркіза, і Корантен строчить підроблене послання, у якому Монторан завіряє мадам дю Га, що виграв парі – продажна дівка вже готова віддатися йому. Марі приносять цей лист, нібито перехоплене в шуанів, і світло мерхне в неї перед очами. Вона приймає остаточне рішення – її маркіз, що зрадив, повинен умерти. Юло й Корантен ретельно готовлять засідку

Зв’язковим у них стає сынишка Налий-Жбана: Крас-по-Землі й Вистачай-Коровай відрубали голову його батькові, обвинуваченому в зрадництві, і мати, палаючи спрагою мести, сама відвела хлопчика до “синіх” з наказом убивати шуанів. Нічого не підозрює Монторан є до Марі в супроводі трьох чоловік – побачивши священика й свідків, дівчина падає на коліна з лементом “прости!”. Святий батько робить обряд вінчання: Марі надзвичайно бліда, але в настільки врочисту мінуту це нікого не дивує. Для подружжя наступає перша шлюбна ніч, і тільки Марі знає, що жити ним залишилося всього шість годинника

На світанку вони раптом чують лемент сови, і в серце Марі пробуджується надія – до будинку зумів дібратися Красти^-по^-Землі. Монторан облачається в шуанское плаття, а Марі в самовідданому пориві надягає його костюм. Лунає залп, потім стрілянина доноситься звідкись видали. Солдати повідомляють Юло, що “Молодцеві” всадили кулю вголову.

Знявши із мнимого маркіза капелюх, командир бачить довгі чорні коси Марі де Верней. Незабаром приносять і Монторана з перебитими ногами – його кладуть поруч із дружиною на похідне ліжко. Умираючий маркіз просить Юло сповістити про свою смерть молодшого брата – нехай той служить королеві, але ніколи не піднімає зброї проти Франції

А старий солдат велить Корантену вбиратися ладь і ніколи більше не попадатися йому на дорозі. Для шпигуна ця погроза рівно нічого не означає – Юло належить до числа тих чималих людей, яким ніколи не зробити кар’єри