Скорочено роману Три мушкетери Дюма А

У перший понеділок квітня 1625 р. населення містечка Менг у передмістя Парижа здавалося схвильованим так, немов гугеноти здумали перетворити його в другу міцність Ла-Рошель; у Менг в’їхав парубок вісімнадцяти років нарижем мерині без хвоста. Його вигляд, одяг і манери викликали в юрбі городян шквал глузувань. Вершник, втім, не звернув на них уваги, як і личить дворянинові, що почитає соромним з’ясовувати відносини із простолюдинами. Інша справа – образа, нанесена рівним: д’артаньян (так кличуть нашого героя) кидається з оголеною шпагою

на знатного пана в чорному; однак на допомогу тому прибігають кілька городян сдубьем. Опам’ятавшись, д’артаньян не виявляє ні кривдника, ні – що набагато серйозніше – рекомендаційного листа батька до старого бойового товариша, капітанові королівських мушкетерів г-ну де Тревилю, із проханням визначити повноліття, що досягло, нащадка на військову службу. Мушкетери його величності – колір гвардії, люди без страху й докору, і тому їм сходить із рук їх незалежне й відчайдушне поводження.

У ту годину, коли д’артаньян очікує прийому в де Тревиля, г-н капітан учиняє чергову нагінку (не манливу,

втім, сумних наслідків) трьом своїм улюбленцям – Атосу, Портосу й Арамису. Де Тревиля, треба помітити, обурило не те, що вони влаштували бійку із гвардійцями кардинала Ришелье, а дозволили заарештувати себе… Яка ганьба! Розмовляючи з де Тревилем, що приняли молодого д’артаньяна досить ласкаво, юнак бачить за вікном незнайомця з Менга – і прожогом кидається на вулицю, зачепивши на сходах по черзі трьох мушкетерів.

Всі троє викликають його на двобій. Незнайомець у чорному встигає вшити, зате у визначену годину на домовленому місці чекають д’артаньяна Атос, Портос і Арамис. Справа одержує несподіваний зворот: шпаги всіх чотирьох дружно оголюються проти всюдисущих гвардійців герцога Ришелье. Мушкетери переконуються, що молодий гасконец не тільки задира, але й теперішнійій хоробрий, що володіє зброєю нітрохи не гірше їх, і приймають д’артаньяна у свою компанію. Ришелье скаржиться королеві: мушкетери зовсім знахабніли.

Людовик XІІІ скоріше заінтригований, чим засмучений. Йому хочеться довідатися, хто цей невідомий четвертий, колишній з Атосом, Портосом і Арамисом. Де Тревиль представляє гасконца його величності – і король зараховує д’артаньяна на службу у свою гвардію.

До зупиненого в його будинку д’артаньяну, про доблесть якого по Парижеві вже повзуть слухи, звертається галантерейник Бонасье: учора викрадений його молода дружина, камеристка її величності королеви Ганни Австрійської. По всіх прикметах викрадач – незнайомець із Менга. Причина викрадення в не принадності мадам Бонасье, а її близькість до королеви: у Парижу лорд Бекингем, коханий Ганни Австрійської.

Мадам Бонасье може навести на його слід. Королева в небезпеці: неї покинув король і тепер переслідує Ришелье, вона втрачає одного за іншим вірних людей; на додачу до всього (або насамперед) вона – іспанка, закохана в англійця, а Іспанія й Англія – головні супротивники Франції на політичній арені. Слідом за Констанцією викрадений і сам г-н Бонасье; у їхньому будинку влаштовується пастка на лорда Бекингема або когось із близьких до нього людей. Один раз уночі д’артаньян чує в будинку метушню й здавлені жіночі крики. Це г-жа Бонасье, що бігла з-під стражи, знову догодила в мишоловку – тепер уже у власному будинку.

Д’артаньян відбиває її в людей Ришелье й ховає на квартирі Атоса. Стежачи за всіма її виходами в місто, воно підстерігає Констанцію в суспільстві чоловіка в мушкетерському мундирі. Невже друг Атос здумав відбити в нього врятовану красуню?

Ревнивець швидко упокорюється: супутник мадам Бонасье – лорд Бекингем, якого вона веде в Лувр на побачення до королеви. Констанція присвячує д’артаньяна в серцеві таємниці своєї пані Він обіцяє захищати королеву й Бекингема як її саме; ця розмова стає їхнім освідченням у коханні. Бекингем залишає Париж, відвозячи подарунок королеви Ганни – дванадцять брильянтових підвісок.

Провідавши про цьому, Ришелье радить королеві влаштувати великий бал, де королева повинна з’явитися в підвісках – тих, що тепер зберігаються в Лондоні, у скриньці Бекингема. Він передбачає ганьбу отвергшей його домагання королеви й посилає в Англію одного із кращих своїх таємних агентів, міледі Винтер: їй слід викрасти в Бекингема два підвіски – навіть якщо інші десять і повернуться чудом у Париж до великого балу, кардинал зуміє довести небездоганність королеви. Наперегони з міледі Винтер мчиться в Англію д’артаньян. Міледі вдається те, що доручив їй кардинал; однак час працює на д’артаньяна, і він доставляє в Лувр десять підвісок королеви й ще дві точно такі ж, виготовлені лондонським ювеліром менш чим за двоє діб!

Кардинал осоромлений, королева врятована, д’артаньян прийнятий у мушкетери й вознагражден любов’ю Констанції. Ришелье довідається про доблесть новоспеченого мушкетера й доручає опікувати його підступної міледі Винтер. Ладу підступи проти д’артаньяна й вселяючи йому сильну й суперечливу пристрасть, міледі одночасно зваблює графа де Варда – людини, що служили перешкодою гасконцу при його подорожі в Лондон, посланого кардиналом у допомогу міледі. Кетти, служниця міледі, будучи без розуму від молодого мушкетера, показує йому листа своєї господарки де Варду. Д’артаньян під видом графа де Варда приходить на побачення до міледі й, не впізнаний нею в темряві, одержує в знак любові кільце сбриллиантом.

Своя пригода д’артаньян поспішає піднести друзям як веселий жарт; Атос, однак же, побачивши кільця хмурніє. Кільце міледі викликає в ньому болісний спогад. Це фамільна коштовність, подарована їм у ніч любові тої, котру він почитав за ангела і яка в дійсності була затаврованою злочинницею, злодійкою й убивцею, що розбив серце Атоса. Оповідання Атоса незабаром підтверджується: на оголеному плечі міледі її палкий коханець д’артаньян зауважує клеймо у вигляді лілії – печатка вічної ганьби.

Відтепер він – ворог міледі. Він присвячений у її таємницю. Він відмовився вбивати на дуелі лорда Винтера – лише обеззброїв, після чого примирився з ним (братом її “покійного чоловіка й дядьків її маленького сина) – але ж вона давно прагне заволодіти всім станом Винтеров!

Нічого не вийшло в міледі й з її задуму стравити д’артаньяна з де Вардом. Уражено гордість міледі – зачеплене й честолюбство Ришелье. Запросивши д’артаньяна перейти служити у свій гвардійський полк і одержавши відмову, кардинал застерігає молодого нахаби: “З тої мінути, як ви втратитеся мого заступництва, ніхто не дасть за ваше життя й ламаний гріш!”… Місце солдата – на війні. Взявши в де Тревиля відпустка, д’артаньян і три його друзі відправляються в околиці Ла-Рошели, портового міста, що відкриває англійцям ворота у французькі межі Закриваючи їх для Англії, кардинал Ришелье завершує справу Жанни д’арк і герцога де Гізу.

Перемога над Англією для Ришелье – не стільки в тім, щоб позбавити короля Франції від ворога, скільки в помсті більше щасливому суперникові в любові до королеви. Те ж і Бекингем: він у цій військовій кампанії прагне задовольнити особисті амбіції. Він воліє повернутися в Париж не посланником, але тріумфатором. Щирою ставкою в цій кривавій партії, що грається двома могущественнейшими державами, служить прихильний погляд Ганни Австрійської Англійці осаджують міцність Сен-Мартен і форт Ла-Пре, французи – Ла-Рошель. Перед бойовим хрещенням д’артаньян підводить підсумки дворічного перебування в столиці.

Він закоханий і любимо – але не знає, де перебуває його Констанція й чи жива вона взагалі. Він став мушкетером – але має ворога в особі Ришелье. За спиною в нього безліч надзвичайних пригод – але й ненавистьмиледи, що не пропустить нагоди помститися йому. Він відзначений заступництвом королеви – але це поганий захист, скоріше, привід для переслідувань…

Єдине його безумовне придбання – перстень із алмазом, якого блиск, втім, затьмарений гіркими спогадами Атоса. Волею случаючи Атос, Портос і Арамис супроводжують кардинала в його нічній прогулянці інкогніто на околицях Ла-Рошели. Атос у трактирі “Червоний голубник” чує бесіду кардинала з міледі (саме на зустріч із нею їхав Ришелье під охороною мушкетерів).

Він відправляє її в Лондон як посередниця в переговорах з Бекингемом. Переговори, однак, не цілком дипломатичні: Ришелье пред’являє суперникові ультиматум. Якщо Бекингем посмітить зробити в нинішнім військовому протистоянні рішучий крок, кардинал обіцяє зрадити розголосу документи, що ганьблять королеву, – свідчення не тільки її прихильності до герцога, але і її змови з ворогами Франції. “А якщо Бекингем затнеться?

” – запитує міледі. “У цьому випадку, як не раз бувало в історії, на політичній сцені повинна виникнути фатальна жінка, що вкладе кинджал у руку якого-небудь убивці-фанатика…” Міледі прекрасно розуміє натяк Ришелье.

Що ж, вона саме така жінка!.. Зробивши нечуваний подвиг – пообідавши на парі на бастіоні, відкритому ворогові, відбивши кілька потужних атак ла-рошельцев і повернувшись у розташування армії непошкодженими, – мушкетери попереджають герцога Бекингема й лорда Винтера про місію міледі. Винтеру вдається заарештувати її в Лондоні. Охороняти міледі доручено молодому офіцерові Фельтону. Міледі довідається, що її страж – пуританин Вона називається його єдиновіркою, нібито спокушеної Бекингемом, оклеветанной і затаврованої як злодійка, у той час як у дійсності страждає за віру.