Скорочено роману По ккому дзвонить дзвін Хемингуея е
Американець Роберт Джордан, що добровільно бере участь у громадянській війні в Іспанії на стороні республіканців, одержує завдання із центра – підірвати перед настанням міст. Кілька днів до настання він повинен провести в розташуванні партизанського загону якогось Пабло. Про Пабло говорять, що на початку війни він був дуже сміливий і вбив фашистів більше, ніж бубонна чума, а потім розбагатів і тепер із задоволенням пішов би на спочинок. Пабло відмовляється брати участь у цій справі, що обіцяє загону одні неприємності, але Джордана зненацька
Той, хто шукає безпеки, втрачає всі, говорить вона Її одноголосно обирають командиром загону. Пилар – затята республіканка, вона віддана народній справі й ніколи не згорне з обраного шляху. У цій сильній, мудрій жінці таяться багато талантів, володіє вона й даром ясновидіння: у перший же вечір,, подивившись руку Роберта, вона зрозуміла, що той завершує свій життєвий шлях.
І тоді ж побачила, що між Робертом і дівчиною Марією, що прибилася до загону після того, як фашисти вбили її батьків,
Наступного дня Роберт, доручивши старому Ансельмо спостерігати за дорогою, а Рафаелю – стежити за зміною вартових у мосту, відправляється разом з Пилар і Марією до Ель Сордо, командирові сусіднього партизанського загону По дорозі Пилар розповідає, як починалася революція в маленькому іспанському містечку, на них з Пабло батьківщині, і як народ розправився там з місцевими фашистами. Люди встали у дві шеренги – одна напроти іншої, взяли в руки ціпи й кийки й прогнали фашистів крізь лад. Священика вбили прямо під час молитви. Так, видимо, Бога в Іспанії скасували, зітхає Пилар, тому що, якби він був, хіба допустив би цю братовбивчу війну?
Оповідання Пилар будить у Роберті Джордане власні думки й спогади У тім, що він зараз воює в Іспанії, немає нічого дивного. З Іспанією зв’язана його професія (він викладає іспанський в університеті) і служба; він часто бував тут до війни, любить народ Іспанії, і йому зовсім не однаково, як зложиться доля цього народу. Джордан не червоний, але від фашистів добра чекати не доводиться.
Виходить, треба цю війну виграти А потім він напише про усім книгу й тоді звільниться нарешті від того жаху, що супроводжує будь-які війни. Роберт Джордан припускає, що при підготовці до вибуху мосту він може загинути: у його розташуванні занадто мало людей – семеро в Пабло й стільки ж в Ель Сордо, а справ повно: треба знімати пости, прикривати дорогу й т. д. І треба ж такому трапитися, що саме тут він зустрів свою першу теперішню любов. Втім, горювати отут нема чого: за сімдесят годин можна прожити більше повне життя, чим за сімдесят років. Коли Роберт Джордан, Пилар і Марія, діставши згоду Ель Сордо дістати коней і взяти участь в операції, вертаються в табір, зненацька починає йти сніг.
Він валить і валить, і це незвичайне для кінця травня явище може погубити все діло До того ж Пабло увесь час п’є, і Джордан боїться, що ця ненадійна людина може здорово нашкодити. Ель Сордо роздобув, як і обіцяв, коней на випадок відступу після диверсії, але через сніг, що випав, фашистський роз’їзд зауважує сліди партизанів і коней, що ведуть у табір Ель Сордо. Джордан і бійці із загону Пабло чують відзвуки бою, але втрутитися не можуть: тоді може зірватися вся операція, так необхідна для успішного настання. Весь загін Ель Сордо гине Фашистський лейтенант, обходячи пагорб, засіяний трупами партизанів і солдат, осіняє себе хрестом і подумки вимовляє те, що можна часто почути й у республіканському таборі: яка мерзенна річ війна! У ніч перед настанням з табору збігає Пабло, прихопивши із собою ящик із взривателем і бікфордів шнур – важливі для диверсії речі.
Без них теж можна попоратися, але це складніше, та й ризику більше. Старий Ансельмо доповідає Джордану про пересування на дорозі: фашисти підтягують техніку. Джордан пише докладне повідомлення командуючому фронтом генералові Гольцю, інформуючи того, що супротивник явно знає про настання, що готується: те, на що розраховував Гольц – раптовість, тепер не спрацює Пакет Гольцю погоджується доставити партизанів Андрію. Якщо той встигне передати повідомлення до світанку, Джордан не сумнівається, що настання перенесуть, а разом з ним і дату вибуху мосту. Але поки треба готуватися…
В останню ніч, лежачи поруч із Марією, Роберт Джордан як би підбиває підсумок свого життя й доходить висновку, що вона прожита не зрячи Смерті він не боїться, страшить його тільки думка: а раптом він не виконає свій борг належним чином. Джордан згадує діда – той теж брав участь у громадянській війні, тільки в Америці – у війні між Північчю й Півднем. Напевно, вона була так само страшна, як і ця. І видимо, прав Ансельмо, говорячи, що ті, хто бореться на стороні фашистів, – не фашисти, а такі ж бідняки, як і люди в республіканських загонах.
Але краще не думати про все це, інакше пропаде злість, а без її не виконати завдання Ранком у загін зненацька вертається Пабло, він привелс собою людей і коней. Скинувши під гарячу руку в прірву детонатор Джордана, він незабаром відчув каяття й зрозумів, що просто не в змозі залишатися один у безпеці, коли його колишні товариші будуть боротися. Тоді він розвив скажену діяльність, всю ніч збираючи по околицях добровольців на акцію проти фашистів. Не знаючи, добрався Андрію з повідомленням до чи Гольця ні, Джордан з партизанами знімаються з місця й рухаються через ущелину до ріки.
Вирішено залишити Марію з конями, а іншим зайнятися – у випадку початку настання – кожному своєю справою. Джордан і старий Ансельмо спускаються до мосту й знімають вартових. Американець установлює динаміт в опор Тепер, чи буде міст висаджений, залежить тільки від того, почнеться чи ні настання.
А тим часом Андрію ніяк не може пробитися до Гольця. Переборовши первісні труднощі при переході лінії фронту, коли його ледве не підірвали гранатою, Андрію застряє на самому останньому етапі: його затримує головний комісар Інтернаціональних бригад. Коли Андрію зрештою чудом добирається до Гольця – уже пізно: настання скасувати не можна. Міст висаджений.
При вибуху гине старий Ансельмо. Ті, хто уцелел, квапляться відійти. Під час відступу снаряд розривається поруч із конем Джордана, та падає, придавлює вершника. У Джордана зламана нога, і він розуміє, що не може їхати з іншими.
Головне для нього: переконати Марію залишити його. Якщо піде вона, піде й він – так вона врятує його. Залишившись один, Джордан застигає перед кулеметом, привалившись до стовбура дерева. Мир – гарне місце, думає він, за нього варто битися Доводиться вбивати, якщо потрібно, – тільки не треба звикати до цього.
І отут на галявину виїжджає офіцер ворожої армії…
(2 votes, average: 3.50 out of 5)