Драматична казка у віршах “Потоплений дзвін”

Гірська галявина з маленькою хатиною під навислою скелею. На краю колодязя сидить юна Раутенделейн, істота з миру фей, і розчісує свої густі рудувато-золотаві волосся. Перегнувшись через край зрубу, вона кличе Водяного. Їй нудно, бабуся Виттиха в ліс пішла, дивишся, за балаканиною швидше час пролетить. Водяник не в дусі, він утомився від глузувань і колкостей чарівної пустухи. Раутенделейн призиває Лісовика розважити її, але той швидко набридає їй своїми настирливими залицяннями. Дівчина ховається вхижине.

Лісовик хвастається, як удала

була його остання забава. Над обривом люди побудували нову церкву. Вісім коней везли до неї на возі дзвін, а він ухопився за колесо, дзвін похитнувся, понісся вниз по каменях із дзенькотом і гулом і потонув в озері. Якби не його, Лісовика, спритність, замучив би їхній всіх дзвін своїм нестерпним завиванням

З’являється виснажений, ослабілий Генріх, ливар дзвонів, і падає на траву неподалік від хатини. Він зірвався в прірву, звідки чудом вибрався, а потім заблудився. Стара Виттиха, вертаючись із лісу, натикається на Генріха. Тільки цього не вистачало, і так від пастора й бургомістра життя ні, а якщо виявиться, що тут мрець,

запросто спалить хатину можуть. Вона доручає Раутенделейн принести оберемок сіна й зручніше влаштувати лежачого, дати йому напитися. Очнувшийся Генріх уражений красою юної дівчини. Напевно, вона привиділася йому в сні або ж він умер. А цей ніжний, божественний голос, як би хотів він влити його в мідь дзвона. Генріх упадає в забуття. Чуються голоси, що наближаються, людей – це Лісовик навів їх на слід майстра. Перелякана баба поспішно гасить вогонь у будинку й кличе Раутенделейн, наказуючи залишити Генріха – він смертний, нехай вона й віддасть його смертним. Але дівчина зовсім не хоче, щоб люди забрали Генріха. Згадавши бабусині уроки, вона ламає квітучу гілку й креслить навколо лежаче коло

З’являються Пастор, Цирюльник і Вчитель, вони дивуються – Генріх звалився в прірву, а лементи про допомогу чомусь доносилися зверху, вони із працею видрали сюди по кручах. Пастор у зневірі: таке прекрасне світле Боже свято, і так скінчився. Цирюльник, оглянувшись, призиває швидше покинути галявину – це прокляте місце, а геть і хатина старої чаклунки. Учитель заявляє, що не вірить у чаклунство. По стогонах, що доносяться, вони знаходять лежачого Генріха, але підійти до нього ближче не можуть, натикаються на зачароване коло. А отут ще Раутенделейн, лякаючи їх, проноситься мимо з диявольським реготом. Пастор вирішує здолати підступництво сатани й рішуче стукається у двері хатини. Виттиха не бажає зайвих неприємностей, знімає колдовские чари, нехай забирають свого майстра, але не проживе він довго. Та й у майстерності не боляче сильний, поганий був звук в останнього дзвона, і він один знав це й мучився. Генріха кладуть на носилки й несуть. Раутенделейн не може зрозуміти, що з нею відбувається. Вона плаче, пояснює Водяной, це сльози. Її тягне в мир людей, але це обернеться загибеллю. Люди – жалюгідні раби, а вона – принцеса, він у черговий раз кличе неї до себе в дружин. Але Раутенделейн спрямовується в долину, клюдям.

Будинок ливаря дзвонів майстри Генріха. Його дружина Магда причепурює двох малолітніх синів, збираючись у церкву. Сусідка вмовляє не квапитися, церковка в горах видна з вікна, але немає білого прапора, що збиралися підняти, як тільки буде підвішений дзвін. Говорять, що там не все благополучно. Стривожена Марта залишає дітей на її піклування й квапиться кмужу.

У будинок приносять на носилках Генріха. Пастор утішає Магду: доктор сказав, що є надія. Він став жертвою виплодків пекла, які, страшачись святого дзенькоту, намагалися погубити майстри. Магда просить усіх піти, підносить чоловікові води. Той, почуваючи близький кінець, прощається із дружиною, просить у неї прощення за все. Останній дзвін у нього не вдався, він би погано звучав у горах. А це була би ганьба для майстра, вуж краще смерть. От і кинув він своє життя вслід негідному утвору. Пастор радить Магде сходити до знахарки Финдекле. У будинку з’являється одягнена служницею Раутенделейн із кошиком лісових ягід. От дівчина й посидить поки із хворим. Не втрачаючи часу, Раутенделейн приймається чаклувати. Очнувшийся Генріх дивується – де він бачив це божественне створення? Хто вона? Але Раутенделейн сама цього не знає – лісова бабуся знайшла неї в траві, виростила. Вона має чарівний дарунок – поцілує ока, і відкриються вони для всіх небесних далечіней

Вернувшаяся додому Магда щаслива: чоловік прокидається здоровим, він повний сил і спраги творити

Занедбана плавильня в горах. Водяник і Лісовик зляться й заздрять: цілими днями Генріх варить метали, а ночі проводить в обіймах прекрасної Раутенделейн. Лісовик не пропускає нагоди піддягти дівчину: якби він не підштовхнув візок, не потрапив би шляхетний сокіл у її мережі. Приходить Пастор, хоче повернути назад заблудшую вівцю, чаклунством заманили благочестивої людини, батька сімейства. Побачивши Генріха, Пастор уражений, як він прекрасно виглядає. Майстер із захопленням розповідає, над чим трудиться: хоче він створити гру дзвонів, закладе високо в горах фундамент нового храму, і радісний, переможний дзенькіт буде возвещать миру народження дня. Пастор обурений нечестивостью помислів майстра, цей весь вплив проклятої чаклунки. Але настане для нього день каяття, почує він тоді голос потоплені в озері дзвона

Генріх трудиться в плавильні, підганяючи своїх подмастерьев-гномов. Від утоми він поринає в сон. Водяник буркоче – здумав змагатися з Богом, а сам слабкий і жалюгідний! Генріха мучать кошмари, здається йому, що звучить потоплений в озері дзвін, тремтить, намагається піднятися знову. Він кличе рятуйте!, та ласкаво заспокоює майстра, йому ніщо не загрожує. Лісовик тим часом призвав людей, підбурюючи підпалити плавильню. У Раутенделейн попадає камінь, вона призиває Водяного змити людей у прірву потоками води, але той відмовляється: ненависний йому майстер, вознамерившийся панувати над Богом і людьми. Генріх бореться з наступаючою юрбою, шпурляючи палаючі головні й гранітні брили. Люди змушені відступити. Раутенделейн підбадьорює його, але Генріх не слухає її, він бачить, як по вузькій гірській стежці піднімаються двоє хлопчиків босоніж, в одних льолях. Що у вас у кувшинчике? – запитує він синів. Сльози мами, що лежить серед латать, – відповідають примари. Генріх чує дзенькіт потопленого дзвона й, проклявши, жене від себе Раутенделейн.

Галявина з хатиною Виттихи, З гір спускається змучена й скорботна Раутенделейн і в розпачі кидається в колодязь. Лісовик повідомляє Водяному, що Генріх кинув дівчину, а його плавильню в горах він спалил. Водяник задоволений, він знає, хто рухав мертвою мовою потопленого дзвона – утоплениця Березня

З’являється знесилений, зовсім хворий Генріх, шле проклятья людям, доведшим до смерті його дружину, кличе Раутенделейн. Безуспішно намагається він піднятися вище в гори. Сам відіпхнув від себе світле життя, гарчить баба, був званим, так не став вибраним, а тепер зацькований людьми, і крила в нього навік зламані. Генріх і сам не зрозуміє, чому сліпо й бездумно підкорився дзвону, створеному їм, і голосу, що сам у нього вклав. Треба було розбити той дзвін, не дати поневолити себе. Він благає бабу дозволити йому перед смертю побачити Раутенделейн. Виттиха ставить перед ним три кубки з білим, червоним і жовтим вином. Вип’є перший – повернуться до нього сили, вип’є другий – снизойдет світлий дух, але потім він зобов’язаний осушити й третій кубок. Генріх випиває вміст двох кубків. З’являється Раутенделейн – вона стала русалкою. Вона не бажає визнавати Генріха й не хоче згадувати про колишній. Він благає Раутенделейн допомогти йому звільнитися від борошн, подати останній кубок. Раутенделейн обіймає Генріха, цілує його в губи, потім повільно відпускає вмираючого

А. М. Бурмистрова


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Драматична казка у віршах “Потоплений дзвін”

Categories: Нові твори

Links