Скорочено ПРИЧИННА
(Стислий виклад)
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
І ось у цю негоду біля гаю блукає щось біле, схоже на русалоньку. Ні. Це не русалонька, це дівчина, що її ворожка зробила причинною, аби вона не сумувала за хлопцем. Він рік тому поїхав
Дарма щоніч дівчинонька
Його виглядає.
Не вернеться чорнобривий
Та й не привітає,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав’яже,
Не на ліжко – в домовину
Сиротою ляже!
Така її доля… О боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють.
Чи винна голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл
Так блукала собі дівчина, аж поки не натрапила на русалоньок. А ті узяли та й залоскотали причинну.
А тим часом із діброви
Козак виїжджає;
Під ним коник вороненький
Насилу ступає.
“Ізнемігся, товаришу!
Сьогодні спочинем:
Близько хата, де дівчина
Ворота одчинить.
Поспішає козак. Аж ось бачить:
“…Вона! Боже милий!
Бач, заснула виглядавши,
Моя сизокрила!”
Кинув коня та до неї:
“Боже ти мій, Боже!”
Кличе її та цілує…
Ні, вже не поможе!
“За що ж вони розлучили
Мене із тобою? “
Зареготавсь, розігнався –
Та в дуб головою!
Поховали молодих по закону: “Насипали край дороги дві могили в житі”…
Нема кому запитати,
За що їх убито?
Посадили над козаком
Явір та ялину,
А в головах у дівчини
Червону калину.
Прилітає зозуленька
Над ними кувати;
Прилітає соловейко
Щоніч щебетати;
Виспівує та щебече,
Поки місяць зійде,
Поки тії русалоньки
З Дніпра грітись вийдуть.
Соціально-побутова балада1 Т. Шевченка “Причинна” (1837) багато в чому продовжує традиції української літератури та літератур інших народів: початкова картина буремної ночі, загадкові події, різкі контрасти, смерть героя.
У цьому творі Шевченка фантастичне майстерно переплетене з реальними картинами природи: Дніпро “реве та стогне”, вітер “завиває”, сичі “перекликаються”, ясен “раз у раз скрипить” . Звуки, що стосуються розбурханої природи, викликають почуття тривоги. Дія відбувається у безлюдній місцевості в пору, коли “треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів”. Після романтичного зачину розгортається напружений, драматичний сюжет, який Шевченко цілком узяв із народних пісень, які він міг чути у дитинстві на Україні чи прочитати у збірках. У лиху буремну ніч над Дніпром щось біле блукає. То бідна дівчина-сирота, яку торік покинув коханий. На білому світі вона одна “як та пташка”. Поет підносить почуття кохання своєї героїні, яка від щирого серця покохала й вірно чекає козака. Шевченко не вказує на обставини, які розлучили закоханих, відомо тільки, що це були чужі люди, які потім і поховали молодих. У ліричних відступах автор висловлює щире співчуття своїй героїні. Шевченко ні в чому не відходить від вимог до жанру балади: в драматично напружений сюжет вплетений елемент фантастики – поява русалок, які місячної ночі вийшли з річки, щоб погрітися у світлі нічного світила, потанцювати і поспівати пісень. Балада Шевченка багато в чому повторює досвід О. Пушкіна, В. Жуковського, А. Міцкевича, Л. Боровиковського, А. Метлинського, але поет пішов далі своїх попередників. Він не акцентує увагу на фантастичному, а показує страждання своїх героїв – простих людей.
1 Балада (від франц. танцювальна пісня)- жанр ліро-епічної поезії, якому властиві драматична гострота сюжету, емоційна наснаженість, багатство фольклорного матеріалу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)