Скорочено Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив Салтикова-Щедріна М. Е
“Жили так минулого два генерали, і тому що обоє минулого легковажні, то незабаром, по щучому велінню, по моєму бажанню, опинилися на незаселеному острові”. Раніше служили генерали в реєстратурі. Все життя служили. “Навіть слів ніяких не знали, крім: “Прийміть запевнення в доконаній моїй повазі й відданості”. І отут виявилися на незаселеному острові, “прокинулися й бачать: обоє під однією ковдрою лежать”.
Спочатку вони нічого не зрозуміли, але потім переконалися, що насправді на незаселеному острові перебувають. “Перед
Вирішили йти в різні сторони генерали, а потім на цьому ж місці зійтися. Тільки от сторони світу вони знайти не змогли – все життя в реєстратурі прослужили. Тоді вирішили йти один праворуч, іншої – ліворуч. Пішли вони, тільки ні яблука з дерева зірвати не можуть, ні рибу піймати Так і повернулися обоє голіруч. Правда один из’них старий номер “Московських відомостей”
“…Я дотепер думав, що булки в тім самому виді народяться, як їх ранком до кофею подають!” – сказав один з генералів. І отут раптом стали вони один на одного кидатися Але потім опам’яталися. “Чув я від одного доктора, що людина може довгий час своїми власними соками харчуватися”, – початків знову один генерал”. Щоб відволіктися від думок про їжу, стали генерали “Московські відомості” читати.
І знову їм всі статті про їжу попадаються. Вирішили вони мужика знайти. Тільки взяти його тут начебто б і ніде.
Стали генерали по острові ходити “… Нарешті, гострий захід полов’яного хліба й кислої овчини навів їх на слід. Під деревом, черевом догори й підклавши під голову кулак, спав громаднейший мужичина й самим нахабним образом ухилявся від роботи. Обуренню генералів межі не було”. Розштовхали вони його й змусили працювати.
Він їм набрав яблук і картоплі – чи Задоволені ви, добродії генерали? – запитував тим часом мужичина-лежнів. – Задоволені, люб’язний друг, бачимо твою ретельність! – відповідали генерали – чи Не дозволите тепер відпочити?
– Відпочинь, дружок, тільки звий колись мотузочку. Так і не відпочив мужик, до вечора мотузочку плів. Але час ішов, і генерали скучили.
Побудував мужик “таку посудину, щоб можна був океан-море переплисти аж до самої Піддячої”. И все це, щоб “генералів туди представити”. Відправилися на посудині генерали з мужиком. І скільки вони його лаяли за “дармоїдство – цього ні пером описати, ні в казці сказати.
А мужик все гребе так гребе, так годує генералів оселедцями”. А коли добралися, то всю свою пенсію за цей час із казначейства вигребли. “Однак і про мужика не забули: вислали йому чарку Горелки так п’ятак срібла: веселися, мужичина!”