Образ мужика в казці М. Е. Салтикова-Щедріна “Як один мужик двох генералів прокормив”
1. Штрихи до портрета генералів. 2. Російський богатир. 3. Кмітливість і спритність мужика. 4. Наслідку кріпосного права.
Чеснота бідняка – щиросердечна щедрість. А. Камю Казки ми знаємо з дитинства, добрі й повчальні, забавні й страшні. Всіх їх поєднує одне: добро неодмінно повинне перемагати зло. Адже без цього не може обійтися жодна казка Такі чарівні добутки з’являються й у творчості М. Е. Салтикова-Щедріна. Тільки наповнюються вони зовсім іншим змістом Головним в оповіданні стає не протистояння позитивних і негативних героїв, а сатиричний
Письменник жив у дуже складний час. У період, коли були написані перші три його казки (1860 рік), Олександр II скасував кріпосне право. Але це зовсім не позначилося на побуті мужика: він не став жити краще. Маніфест від 19 лютого залишився всього лише простим папірцем, що як і раніше не давала простим людям ніякої волі. Подібні історичні події й знаходять висвітлення в казкових добутках письменника.
І в центрі його уваги перебуває образ мужика. Він не показаний неосвіченим або необтесаним. При цьому письменник не звеличує простої людини з народу до небес, не ідеалізує його. Салтиков-Щедрін
Розглядати його можна із двох сторін. По-перше, обертає на себе увага те, що одна людина змогла прокормити двох. По-друге, точне визначення кількості генералів теж мимоволі викликає посмішку Можна навіть прочитати назва добуток з якимось викликом: прокормив цілих двох чоловік. Так у самій назві тексту письменник говорить про те, що головним героєм буде мужик. Із самого початку добутку автор позначає більшу прірву між двома мирами: мужика й генералів.
Також для опису останніх письменник використовує сатиричні фарби Показано, що вони зовсім відірвані від тої дійсності, у якій живуть. Наприклад, реєстратура, у якій служили генерали, одержує визначення “якийсь”: “Служили генерали все життя в якійсь реєстратурі; там народилися, виховали й зостарилися, отже, нічого не розуміли”. І провели вони в цій установі все життя, тобто їхній мир замкнуть службою й будинком. У них немає й ніколи не буде ніякого життєвого досвіду, що допоміг би їм вижити в інших умовах, якби вони випадково випали б із цього круговороту.
Так оповідання перетвориться в казку – генерали попадають на незаселений острів Автор не дає їхнього точного портрета, але зауважує, що коли вони опинилися на острові, то на них були нічні сорочки й ордена на шиї. Незважаючи на те що генерали прожили на світі досить довго, вони не вміють нічого робити. Так з кожною фразою сатира письменника стає більше їдкою.
Острів виявився не таким уже ненаселеним: у лісі повно дичини, в озері риби, на деревах фруктів. І, незважаючи на те що їм дуже хочеться їсти, вони сідають читати “Московські відомості”. Адже генерали зовсім не знають, як все це багатство можна зібрати й приготувати. Так у своїй казці М. Е. Салтиков-Щедрін показує генералів безпомічними й непристосованими до життя людьми. Сатиричні фарби, використовувані письменником в оповіданні, показують і внутрішня злиденність багатих людей.
Все це створює певний грунт для того, щоб у контрасті показати спритність і кмітливість російського мужика, що теж з’являється в казці. Рішення про те, що варто знайти мужика, щоб не вмерти з голоду, спадає на думку колишньому вчителеві каліграфії Снову прослизають у казці іронічні нотки. Генерали зовсім не замислюються про те, що на незаселеному острові нікого бути не повинне.
Але вони змогли знайти мужика по хлібному заході. “Довго вони бродили по острові без усякого успіху, але нарешті гострий захід полов’яного хліба й кислої овчини навів їх на слід”. Такий штрих у портреті простої людини дуже вірно помічений письменником.
Образ мужика неодмінно співвідноситься схлебом. Варто згадати безліч російських прислів’їв і приказок, пов’язаних із цим продуктом. Наприклад, хліб усьому голова.
От такою головою й стає в цій казці проста людина. При описі головного героя, здається, що перед нами з’являється якийсь російський богатир, що готовий захистити правого й покарати кривдника: “… підклавши під голову кулак, спав громаднейший мужичина”.
Але йому в остаточному підсумку доводиться робити цілком банальні речі: нагодувати нещасних і голодних генералів. При цьому вони були жахливо розсерджені, що він спить у той час, коли вони хочуть їсти. І мужик “зачав…
Перед ними діяти”. Казкові й іронічні інтонації зникають із добутку, і ми розуміємо, що письменник зі смутком дивиться на готовність і старання мужика нагодувати генералів Він показує, що проста людина зберегла колишню психологію, адже від нього ніхто не вимагав допомагати й підкорятися генералам. Але він починає їх обслуговувати, тому що таке раболіпство було закладено в нього в крові.
Напевно, повинне пройти чимало років зі скасування кріпосного права, щоб простий трудящий людина змогла нарешті відчув смак волі. Але в наступному ж абзаці такі сумні нотки немов улетучиваются. Мужик спритно й моторно зміг нагодувати генералів практично з першої ж мінути зустрічі.
“Поліз спершу-наперво на дерево й нарвав генералам по десятку самих спілих яблоков, а собі взяв одне, кисле. Потім покопався в землі – і добув звідти картоплі; потім взяв два шматки дерева, потер їхній друг про дружка – витяг вогонь. Потім із власних волось зробив сільце й піймав рябчика Нарешті розвів вогонь і напік стільки різної провізії, що генералам прийшла навіть на думку: чи не дати й тунеядцу часточку?” У цьому невеликому уривку представлений самий повний і барвистий портрет простої людини.
Завдяки своїй кмітливості й праці він зміг нагодувати не тільки себе (пам’ятаємо, що він великий мужичина), але й двох генералів, які навіть не знали, з якої сторони підійти до дерева. Але в їхніх очах мужик однаково залишається тунеядцем, людиною, що живе за чужий рахунок. Однак таке визначення скоріше можна віднести не до простої людини, а до двох генералів Так образ мужика стає своєрідним дзеркалом, у якому відбиваються негативні якості багатих і ледачих людей. Портрет простої людини по ходу оповідання поповнюється новими рисами. Мужик дуже швидко зміг пристосуватися до нових хазяїв: “Пройшов день, пройшов іншої; мужичина до того приловчився, що став навіть у пригорщі суп варити”.
Але кмітливість і вміння знайти вихід з будь-яких обставин не дозволяють мужикові зрозуміти, що він може й не працювати на генералів. Адже вони перебувають на незаселеному острові – далеко від всіх правил і норм російської дійсності. При цьому він сам себе закріпачує: в’є мотузку, щоб його прив’язали до дерева. Така риса простої людини дуже тонко помічена письменником При гарному хазяїні деякі селяни залишалися навіть тоді, коли одержували вільну.
Незабаром мужик будує корабель, устеляє його дно лебедячим пухом і везе генералів додому, у Піддячу. Наприкінці добутку з’являються смутні й у теж час сатиричні нотки: “Однак і про мужика не забули; вислали йому чарку Горелки так п’ятак срібла: веселися, мужичина!” Скасування кріпосного права не принесло самого головного, воно не розкріпачила селян духовно. Вони не змогли зрозуміти й відчути того, що приносив їм цей закон. Але, незважаючи, на всі подібні протиріччя казка М. Е. Салтикова-Щедріна “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив” допомагає показати, що генерали насправді набагато глупее мужика, що зміг і в казковому житті пристосуватися й не вмерти з голоду.
Письменник не зображує його дурним і нерозумним і в той же час не вихваляє. Мужик сам показує всі відтінки своєї натури: працьовитість, спритність, кмітливість і поки ще раболіпство перед богатими, які ніяк не хочуть дати простій людині вільну не тільки на папері, але й вжизни.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)