Скорочено “Підкова” Жиленко
Була зима. Ішов зелений сніг. За ним – рожевий. Потім – фіалковий. І раптом протрюхикав на коні Дідусь Мороз. І загубив підкову. Та не просту. А золоту. Таким, на місяць схожим, серпиком лежала, – аж розгубились в небі літаки, кричали: “Мама!” – Й крильцями дрижали. А я знайшла. Сказала їй: – Світи тут, на вікні. Щоб все мені збулося! – Зійшлися і роззявили роти сімсот роззяв. Стоять вони і досі… Круг них світився то зелений сніг, то голубий, то ніжно-фіалковий. Вони стояли вперто, день при дні, – зачарувала їх моя підкова. Що ж,
Здавна існує повір’я, що знайдена на дорозі кінська підкова при носить щастя. Ліричній героїні вірша “Підкова” теж поталанило знайти чудесний талісман. Виставила вона золоту підкову у вікні. і зібралося навколо сімсот роззяв: їх не дивував сніг, що мінявся різни ми кольорами, вони були зачаровані лише блиском золота. Та не можна бути щасливим за рахунок чужого, тому героїня вирішила повернути підкову Дідові Морозу. Роззявам одразу стало нецікаво, а сніг, на якого не звернули увагу, теж став звичайним. Ось так і пропало диво! Жаль, що багатьох людей приваблює лише золотий блиск!