Скорочено “Пастух і Король” Лафонтена
Всім нашим життям володіють два демони, яким підпорядковані слабкі людські серця. Один з них зветься Любов’ю, а другий – Честолюбством. Володіння другого ширше – у них часом включається й Любов. Цьому можна знайти багато прикладів, але в байці Мова йтиме про іншому. У колишні часи якийсь розумний Король, побачивши, як завдяки турботам Пастуха череди останній рік у рік множаться й приносять неабиякий дохід, призиває його до себе, говорить: “Ти пастирем людей гідний бути” і дарует йому звання верховного судді
Хоча Пастух неосвічений,
Суддя лише безтурботно сміється, і тоді Пустельник розповідає йому притчу про сліпого, що, втративши свій бич, знайшов на дорозі замерзлу Змію й взяв її в руки замість батога. Дарма перехожий переконував його кинути Змію – той, упевнений, що його змушують розстатися з гарним батогом із заздрості, відмовився. І що ж? Змія, відігрівшись, вжалила упертюха в руку. Пустельник виявляється прав. Незабаром до Короля
Перевіривши ці слухи, Король виявляє, що колишній пастух живе просто, без розкоші й пишності. Однак наклепники не вгамовують і повторюють, що суддя напевно зберігає свої скарби в скрині за сімома печатками. У присутності всіх сановників Король велить відкрити скриню судді – але там знаходять тільки старий, заношений пастушачий одяг, сумку й сопілку. Усі збентежені…
А Пастух, надягши цю не збудливої заздрості й образ одяг, назавжди йде із суддівських палат. Він задоволений: він знав годину своєї могутності й година падіння; тепер честолюбний сон розсіялася, але “у кого ж з нас немає честолюбства, хоча б на крупицю?”.