Скорочено “Осіннє світло” Гарднера
Джеймс – людина старих і строгих правил пуританської моралі, що становить основу американського способу життя й поступово, як він уважає, поступається місцем аморальності, влади грошей, спразі гарного й легкого життя. Сучасне покоління в його очах – “свині жирні – мозки курячі, цим задоволення подавай, їм би тільки себе догодити”. Люди немов збожеволіли “через паршиві долари” – убивають один одного, торгують собою, божеволіють, а тим часом лісове господарство хиріє, фермерам живеться усе гірше, люди відвикають працювати
Символом нового часу, що не приемлет старий фермер, стає для нього телевізор, без кінця показывающий убивць, гвалтівників, поліцейських, напівголих бабів і всяких довговолосих “психів”. Цю пекельну машину притягла із собою його сестра Салли, коли переїхала жити в будинок брата. Салли –
Розкуте поводження молодих не шокує її, тому що вона вважає, що своїми витівками вони хочуть привернути увагу до соціальної несправедливості. Вона не вважає телевізор диявольським винаходом і державною зрадою, як її брат, – це її єдиний зв’язок з миром, з міським життям, до якого вона звикла. Салли цілими вечорами просиджує, уткнувшись в екран, поки нарешті Джеймс не витримує й не розстрілює телевізор із дробовика, – він стріляє в той мир, те життя, що його обдурила й зрадила ідеали минулого. А непокірливу бабу сестру він заганяє на другий поверх, і вона в знак протесту защіпається в спальні, відмовляючись що-небудь робити по будинку. Домашня сварка з “політичним” відтінком – обоє говорять про волю й посилаються на конституцію Америки – затягається
Родичам і друзям не вдається помирити старих, про їхню сварку довідаються всі сусіди й починають давати ради, як надійти. Війна розпалюється: щоб залякати Салли, Джеймс підвішує перед її дверима рушниця, правда незаряджене. Вона ж улаштовує небезпечну пастку, зміцнивши над своїми дверима ящик з яблуками, щоб він звалився на голову братикові, якщо той здумає ввійти до неї. Від нема чого робити Салли починає читати попавшую їй у руки книжку “Контрабандисти зі Стрімчака Загиблих Душ”. Це бойовик з інтелектуальною подкладкой про суперництво двох зграй контрабандистів, що займаються торгівлею наркотиками. “Хвора книга, хворе й порочна, як життя в сьогоднішній Америці” – так говорить рекламна анотація, начебто виражаючи суть того миру, що не приемлет Джеймс і від якого нікуди сховатися, навіть якщо знищено телевізор. Дві дійсності як би сходяться разом – в одні люди живуть звичайними працями, радостями, тривогами, спілкуються із природою, вірять в “природну магію, у битву духу проти ваги матерії”, носять із собою череп гримучої змії від нечистої сили; в іншій – божевільної дійсності урбанизированной Америки – розпалюється шалена конкурентна боротьба, і люди одержимі ідеєю наживи, божевільними бажаннями, ілюзіями й страхом
Таким чином, два романи й два способи зображення відбивають два життєвих уклади сучасної Америки. На чолі однієї зі зграй, у якої налагоджене переправляння марихуани з Мексики в Сан-Франциско, коштує капітан Кулак – цинік і філософ, що міркує про волю й владу. Це свого роду ідеолог миру наживи
Інші члени його зграї – “людство в мініатюрі” – представляють різні типи сучасної свідомості: містер Нуль – технократ, що не відбувся Эдисон, що уявляє, що винахідник може переробити увесь світ. містер, Що Не Міркує, Ангел втілює здоровий фізичний початок – він не роздумуючи кидається у воду рятувати що намагається покінчити життя самогубством розчарованого інтелектуала Питера Вагнера, що поневоле стає членом їхнього екіпажа. Джейн символізує розкріпачену сучасну жінку, вільну вибирати собі чоловіків по смаку. Контрабандисти зустрічаються з постачальниками марихуани серед океану на пустельному острові за назвою “Стрімчак Загиблих Душ”. Саме там їх наздоганяють суперники – екіпаж катера “Войовничий”. Жорстокість, зіткнення характерів, нетерпимість – от закони життя в злочинному середовищі, але саме ці риси проявляються й у сільській глухомані, порушуючи спокійний плин сімейного життя, приводячи до драми. Джеймс відрізнявся нетерпимістю не тільки до телебачення, снегоходам і прочим атрибутам сучасності, але й до власних дітей – він зацькував і довів до самогубства свого сина Ричарда, якого вважав “слабаком” і шпынял із приводу й без приводу
Наприкінці роману він прозріває, розуміючи, що телевізор і снегоход не найстрашніші вороги людини. Страшнее психологічна й моральна сліпота. Спогаду про сина й сварка із Салли змушують старого фермера інакше глянути на себе самого. Він завжди намагався жити по совісті, але не помітив, що його правила перетворилися в мертві догми, за яких Джеймс уже не розрізняв живих людей. Він увірував у свою правоту й виявився глухий до правоти інших
Він згадує покійну дружину й сина й розуміє, що при всіх своїх слабостях це були чесні, гарні люди, а він прожив життя й головного в них не помітив, тому що “мав поняття вузькі й дріб’язкові”. Джеймс відвідує в лікарні вмираючого друга Эда Томаса, той шкодує, що не побачить більше провесну, коли розкриваються ріки й відтає земля. Саме так повинне розмерзтися людське серце для розуміння іншого серця. У цьому шлях порятунку людини, країни, людства, нарешті.
От моральний закон, що повинен перемогти інші закони, що визначили, на жаль, історію Америки й визначальне її життя сьогодні, – “войовничість – закон людської природи”, як його не без жалю формулює Томас Джефферсон в епіграфі до всього роману. У цьому контексті варто сприймати й слова іншого свідка народження американської держави, узяті епіграфом до першого розділу й звучні як вирок всієї що репетує, стріляючої, наркотизованої й стандартизованої американської цивілізації (яку так не любили великі англійські сатирики Ивлин В і Олдос Хаксли): “Я був присутній у дворі Конгресу, коли була зачитана Декларація незалежності. З людей чималих при цьому майже нікого не було
Чарльз Биддл, 1776″.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)