Скорочено оповідання Після балу Толстого Л. Н
Над оповіданням “Після балу” Толстої працював у серпні 1903 року. Сюжетною основою послужив епізод з життя брата Толстого, Сергія Миколайовича, що був закоханий у дочку воєначальника в Казані. Відносини Сергія Миколайовича з дівчиною розбудувалися після того, як йому довелося побачити екзекуцію солдата, який керував батько його коханої. Тема жорстокості військової служби в умовах царського режиму настільки сильно й постійно хвилювала Толстого, що задум оповідання відразу чітко вималювався в його творчій уяві. Але письменник піднімає
И відповідь його: “А я думаю, що вся справа у випадку”, – дає тематичну установку для дозволу головної ідеї наприкінці оповідання. Оповідання ведеться від імені Івана Васильовича, літнього вже людини, що згадує історію днів своєї юності, коли він був”дуже
Оповідання будується як послідовне й контрастне зображення двох епізодів: балу в губернського проводиря й покарання солдата на плацу Протипоставлені епізоди органічно зв’язані й розвивають художню ідею. На балі герой, тоді студент провінційного університету, щасливо закоханий у чарівну дівчину Вареньку, дочка полковника Петра Владиславовича, “типу старого служаки миколаївської постави”, не зауважуючи нічого навколо, танцював тільки з нею. Прекрасний зал, музика, блиск убрань – все це лише підсилювало той стан, у якому перебував юнак, коли “без вина… п’яний любов’ю”. Найбільше враження на нього зробила мазурка, що граціозна Варенька танцювала зі своїм батьком, гарним, ставним, високим, ще свіжим старим, і хоч був полковник важкий, але “видно було, що він колись танцював прекрасно”.
Цей танець батька з дочкою був самим зворушливим епізодом балу, що додало жару у вогонь душі героя: “…любов до Вареньке звільнила всю сховану в моїй душі здатність любові. Я обіймав у той час увесь світ своєї любов’ю Я любив і господарку… і її чоловіка, і її гостей, і її лакеїв… До батька ж її, з його домашніми чоботями й ласкавої, схожої на неї посмішкою, я випробовував у той час якесь захоплено-ніжне почуття”.
Після балу юнак, приїхавши додому в п’ятій годині ранку, не міг спати, тому вирішив пройтися, і дивні звуки флейти й барабана, що дисонують із мелодією мазурки, що усе ще звучала в ньому, залучили його увагу. Він побачив страшну картину: “Солдати в чорних мундирах стояли двома рядами друг проти друга, тримаючи рушниці до ноги, і не рухалися. За ними стояли барабанщик і флейтщик і не перестаючи повторювали все ту ж неприємну й верескливу мелодію”. Між цими рядами юнак побачив голого до пояса людини, на який сипалися удари ціпків із двох сторін, і не падав він лише тому, що його вели, прив’язавши кружьям.
Замість спини в бідного татарина, що спробував зробити втеча, “було щось таке строкате, мокре, червоне, неприродне…”. И керував цією екзекуцією ставний полковник, що ще кілька годин тому назад так зворушливо танцював зі своєю дочкою мазурку, і в ньому не можна було вгадати такої витонченої злісної жорстокості, що підігрівається службовою запопадливістю. Протиставляючи дві сцени, Толстой зриває маску із зовні благополучної, ошатної дійсності.
І герой розуміє сам, “що добре, що погано”; у його сприйнятті образ полковника занадто тісно переплітався з образом Вареньки, вона стала йому також неприємна Ноне тільки ” любов так і зійшла на ні “, після цього дикого випадку герой “не міг надійти у військову службу, як хотів колись, і не тільки не служив у військової, але ніде не служив…”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)