Скорочено оповідання Матренин двір Солженицина А. И
Доля оповідача схожа з долею самого Олександра Ісайовича Солженицина – він теж фронтовик. І теж повернення його із фронту затрималося “годиков на десять”. Тобто довелося відсидіти нізащо – як полстрани, якщо не більше, сиділо тоді в таборах. Герой мріє працювати вчителем у сільській глибинці – подалі від цивілізації.
Він відбув посилання “у курній гарячій пустелі” – і тепер його нестримно тягне в середню смугу улюбленої Росії В 1956 році Игнатьич був реабілітований і влітку зійшов з поїзда на сто вісімдесят четвертому
Втім, не одні ж торфовища навкруги… Учитель поселяється в селі Тальново, де викладає математикові в школі. На квартиру (вірніше, у хату) його бере до себе Матрена Василівна Григор’єва. Живуть вони в одній кімнаті, але баба (їй шістдесят років) так тиха й послужлива, що ніяких конфліктів не виникає, хіба що герой по табірній звичці розхвилювався, що жінка якось помилково надягла його
Так ще репродуктор дуже дратує Игнатьича – він взагалі не виносить шуму, а особливо бадьоренького радіо. Хата в Матрени стара. Кращу її частину – у вікна – займають табуретки й крамниці з її улюбленими фікусами й іншими рослинами. Це показує доброту Матрени, її любов до всього живому Вона людина зовсім безкорисливий – ніколи “за обзаводом не гналася”, добра собі не збирала, чужим людям допомагала.
Із усього добра в Матрени – тільки хроменькая кішечка, підібрана з жалості, і грязно-біла коза із кривими рогами. Ну, ще миші й таргани… Поступово Матрена розповідає мешканцеві про своє життя. Заміж вона вийшла рано, тому як мати вмерла й треба було якось улаштовувати своє життя. Подобався їй один парубок – Фаддей.
Так пішов він на фронт (це ще до революції було, у Першу світову) і пропав без вести Три роки чекала його – “ні звісточки, ні кісточки”. Одержала речення від молодшого брата Фаддея – Юхима. Погодилася, обвінчалися. А через невеликий час повернувся Фаддей з угорського полону. Сильно любив він Матрену – ледве від ревнощів не порубали сокирою брата й колишню наречену Але нічого, втряслося.
Фаддей згодом теж женився, дружину собі взяв теж Матрену, не інакше – на згадку про першу любов. “Друга Матрена” народила Фаддею шістьох дитинок, усі живі. А от Матрена, хоч і родила дітей, так вони в неї “не стояли” – не доживали до трьох місяців.
У селі вирішили, що вона “зіпсована”. Тоді Матрена взяла на виховання дочку Фаддея Кирові й виховувала її довго – поки та не вийшла заміж і не переїхала в сусіднє село кмужу. Те, що в Матрени немає добра, не говорить про її лінощі – встає щодня в чотири-п’ять ранку, справ повно. Вона завжди готова допомогти сусідці копати картоплю або побігти по заклику дружини голови допомогти в колгоспних справах.
Грошей вона ні з кого не бере – отчого й уважають її дурної. Пенсії Матрена не одержувала, хоча за віком і через хворобу могла б одержувати. Полжизни своєї проробила в колгоспі за “палички” трудоднів.
І всі “у мужицьку роботу” мішалася: навіть, як некрасовская героїня, зупинила коня на скаку, а той ледве не сшиб її в ополонку! Безкорисливість Матрени настільки велика, а любов до ближнього так сильна, що вона вирішує ще при житті віддати половину своєї хати й майна прийомної дочки Кірі. Фаддей підтримує це її рішення: і завантажує частини будинку й скарбу на сани.
Разом із синами перетаскує він добро своєї колишньої улюбленої через залізничні колії. Матрена допомагала їм і загинула, забарившись у саней Односільчани не можуть оцінити шляхетності Матрени. Над труною коштує плач – але, скоріше, по обов’язку й із пристойності.
Незабаром починається поділ майна, у якому беруть участь і жадібних сестер покійної, і її краща подруга Маша. А Фаддей, у загальному-те мимовільний винуватець смерті своєї колишньої улюбленої, навіть на поминки не з’явився. І тільки вчитель, Матренин постоялець, чітко розуміє, що Матрена і є той праведник, без якого “не коштує село” . “Не коштує село без праведника” – так спочатку повинен був називатися оповідання “Матренин двір”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)