Скорочено Мцири Лєрмонтова М. Ю
Мцири Поема “Мцири” була написана в 1839 році. Вона переносить читача в стародавній монастир і його околиці на берегах Арагви й Кури, де відбувається дія в поемі. Від обителі залишилися лише руїни, “стовпи завалених воріт” і напису на могильних плитах.
| Про славу минулої – і про те, Як, пригноблений своїм вінцем, Такий-Те цар, у такий-те рік Вручав Росії свій народ |
Мцири” є зразком романтичної поеми, що завершує багаторічну роботу поета саме в цьому, найбільш характерному для романтизму жанрі.
| Один раз росіянин генерал З гір до Тифлису проїжджав; Дитини полоненого він віз. Той занедужав, не переніс Праць далекого шляху; Він був, здавалося, років шести; Як сарна гір, полохливий і дикий И слабкий і гнучкий, як очерет. Але в ньому болісна недуга Розвила тоді могутній дух Його батьків. Без скарг |
Мцири зненацька біжить із монастиря. Братії шукала юнака безрезультатно три дні. Але потім все-таки знайшли його без почуттів у степу. Утікач був дуже виснажений, начебто випробував довгу хворобу, на питання не відповідав і танув з кожним днем. І коли кінець його був близький, він сповідався ченцеві:
| Я мало жив, і жив у полоні. Таких два життя за одну, Але тільки повну тривог, Я проміняв би, якщо б міг. Я знав однієї лише думи влада, Одну – але полум’яну пристрасть: Вона, як хробак, у мені жила, Згризла душу й спалила. Вона мрії мої кликала Від келій задушливих і молитов У ту дивовижну мить тривог і битв, Де в хмарах ховаються скелі, Де люди вільні, як орли. Я цю пристрасть у тьмі нічної Вигодував слізьми й тугою… |
Трагедія неволі звучить у словах Мцири, це й трагедія людини, у якого відняли його власну долю, давши замість чужу, далеку – долю ченця, його зробили сиротою, позбавили рідної землі.
| Тоді, порожніх не витрачаючи сліз, У душі я клятву вимовив: Хоча на мить коли-небудь Мої палаючі груди Пригорнути з тугою до грудей інший, Хоч незнайомої, але рідний |
Найбільше йому важко усвідомлювати, що він так і вмре “рабом і сиротою”. Мцири не вмерти страшно, а страшно піти, не відчувши смаку вільного життя. Адже тільки втікши з монастиря, Мцири повернув собі пам’ять минулого – того, що лише смутно відчувалося їм у душі раніше.
| И згадав я батьківський будинок, Ущелина наше, і навкруги В тіні розсипаний аул; Мені чувся вечірній гул Додому, що біжать табунів, И далекий гавкіт знайомих псів. Я згадав смаглявих старих, При світлі місячних вечорів Проти батьківського ганку, Що Сиділи з важливістю особи; И блиск вставлених піхов Кинджалів довгих… і як сон Все це неясною низкою Раптом пробігало переді мною. А мій батько? він як живий У своєму одязі бойової Був мені… |
І нехай втеча Мцири не відбувся, але він щасливий тим, що в його житті були ці три дні волі, що наповнили його існування змістом. Він пам’ятав, як у своїх скитаниях підійшов до заповітної мети, опам’ятавшись на крутому березі, під яким бігла швидка гірська ріка: на протилежному схилі він побачив грузинку, що спускалася за водою, і
| Недалеко, у прохолодній імлі, Здавалося, приросли до скелі Дві саклі дружною парою; Над плоскої кровлею один Димок струменів голубой… |
Розуміючи, що він на вірному шляху “у рідну країну”, утікач продовжив шлях, але незабаром, випустивши з уваги гори, “зі шляхи збиватися став”, тільки ліс простирався довкола нього на всі сторони. Страшний розпач, що обрушився на Мцири, перервав раптово, що з’явився звір. І немов доводячи собі, що він переможе долю раба, що в нього дістане сил і сміливості на це, юнак кидається в битву з могутнім барсом, тому що “серце раптом зажглося жаждою боротьби”.
| …І перший скажений стрибок Мені страшної смертию загрожував… Але я його попередив. Удар мий вірний був і швидкий. Надійний сук мій, як сокира, Широке чоло його розсік… До мене він кинувся на груди; Але в горло я встиг застромити И там два рази провернути Моє оружье… Він завив, Рвонувся з останніх сил, И ми, сплетясь, як пари змій, Обійнявшись міцніше двох друзів, Упали разом, і в імлі Бій продовжували на землі. І я був страшний у цю мить; Як барс пустельний, злий і дикий, Я полум’янів, верещав, як він; Начебто сам я був породжений У сімействі барсів і вовків Під свіжим пологом лісів |
Для Мцири, як і для всіх улюблених заколотних героїв Лєрмонтова, сенс життя – у боротьбі. От чому єдиноборство з барсом (епізод, що перегукується з мотивом грузинського фольклору й поеми Шота Руставели “Витязь у тигровій шкірі”) є верховим епізодом поеми. Герой переміг барса, але не знайшов шлях на батьківщину, не знайшов волю. Його шлях, як зачарований коло, привів Мцири у володіння монастиря. Вихований у в’язниці квітка не переносить палючих променів сонця – такий діагноз ставить рабству письменник. Перед смертю герой просить перенести його в сад, звідки видний Кавказ.
| Бути може, він зі своїх висот Привіт прощальний мені надішле, Надішле із прохолодним вітерцем… І біля мене перед кінцем Рідної знову пролунає звук! |
“…Цей чотиристопний ямб із одними чоловічими закінченнями… як удар меча, що вражає свою жертву… дивно гармоніює із зосередженим почуттям, несокрушимою силою могутньої натури й трагічним положенням героя поеми”, – писав Бєлінський. У поемі “Мцири” Лєрмонтов виразив свої самі таємні думи
(2 votes, average: 3.00 out of 5)