Скорочено Майстер і Маргарита Булгакова М. А
– Я – частина тої сили, Що вічно хоче зла И вічно робить благо… Гете. Фауст Ніколи не розмовляйте з невідомими. Понтій Пілат. Сьомий доказ На заході в Москві, на Патріарших ставках, гуляють поет Іван По-нирев, що пише під псевдонімом Бездомний, і Михайло Олександрович Берліоз, голова Массолита (однієї з найбільших московських літературних організацій). Іван написав поему про Ісус Христі.
Берліоз сварить поета: мов, Христос вийшов украй неприємною особистістю, це так. Але ж потрібно довести широкій публіці, що Ісуса взагалі ніколи не
І раптово смертний, помітьте! Він пророкує Берліозові швидку смерть. Голові відріжуть голову.
Хто? Російська жінка, комсомолка. От так і трапиться. Тому що “Аннушка вже купила соняшникове масло…
” Що за нісенітницю! Яка Аннушка? Так хто він такий, цей іноземець? Незнайомець
Він розповідає про зустріч Христа з Понтієм Пілатом, першим прокуратором Іудеї. “У білому плащі із кривавою підбивкою, що шаркає кавалерійською ходою… ” – так починається (з опису Пілата) ця історія. Злиденний бурлака-філософ, Иешуа Га-Ноцри, вражає прокуратора своєю мудрістю, прозорливістю й добротою.
Навіть жорстокого Марка Крисо-Бою він називає “добра людина”. Га-ноцри вилікував Пілата від жорстокого головного болю. Прокуратор подумує про те, щоб сховати лікаря в себе.
Але іудейський первосвященик Кайфу вимагає страти саме його – бесіди бурлаки загрожують храму старої віри. Напередодні свята від ганебної страти на хресті можна позбавити одного із чотирьох засуджених. Кайфу називає ім’я: Вар-Равван. Звільнять розбійника й убивцю, Га-Ноцри повинен бути страчений!
Іван Бездомний, слухаючи оповідання незнайомця, немов бачить усе своїми очами. Берліоз зауважує, що вже вечір. Йому пора на засідання. Поспішаючи, він поскользнулся на розлитому Аннушкой соняшниковому маслі й потрапив під трамвай, що вела жінка в червоній косинці.
Відрізана голова голови покотилася по кругляках вулиці Бронной. Погоня. Була справа в Грибоєдові. Шизофренія, як і був сказано Іван приходить у жахливий розумовий і нервовий розлад. Він кидається в погоню за професором і його дивною свитою – величезним чорним котом і мерзенною людиною в картатому костюмі й тріснутому пенсне.
Але вони немов розчинилися у світлі вечірніх ліхтарів. Надзвичайно швидко – як у сні – відбувається погоня. Іван уривається в чужу квартиру, чіпляє собі на груди паперову іконку: він починає прозрівати, що незнайомець – сам диявол! Під час купання в Москві-Ріці Івана ограбували, залишивши йому тільки смугасті кальсони й рвану толстовку. У такому жахливому виді Іван є в розкішний літній ресторан при Будинку Грибоєдова, де розташований МАССОЛИТ.
Письменники бенкетують і сваряться через пільги: квартир і путівок у вдома відпочинку. Побачивши Івана розпалюється неймовірний скандал. Зовсім, що заплутався поета, відправляють у психіатричну клініку. Там йому ставлять діагноз: шизофренія.
Негарна квартира. Коровьевские штуки. Вести з Ялти У страшному похміллі прокинувся Степу Лиходіїв, директор театру Вар’єте, сусід покійного Берліоза по великій квартирі № 50. Негарна це квартира – часто заарештовують її мешканців. Зникають люди! До Степу є все той же таємничий незнайомець.
Він лікує Степину головний біль стопкою Горелки й гарячих закусок. Лиходіїв у жаху: виявляється, він підписав контракт із незнайомцем на виступ у довіреному йому театрі. І нічого не пам’ятає! Що ж, як зовсім справедливо помітив професор чорної магії, не треба було пити після Горелки портвейн. Лиходіїв уражене звитої Воланда (така прізвище незнайомця), особливо нахабним незвичайних розмірів котом, що хоробро п’є в/щу, начепивши на вилку маринований гриб.
Воланд заявляє, що дебошир і ледар Лиходіїв заважає свиті, і в одна мить закидає директора театру в Ялту. “Картатий” супутник Воланда (Коровьев) за проживання професора у квартирі платить голові жилтоварищества Никанорові Івановичу Босому величезну суму в червінцях. Це хабар. Так Босий і є хабарник – адже в країні житлова криза.
По доносі Коровьева Босого заарештовують за зберігання валюти. І справді, у схованці виявляються долари! Босого відвозять – “замели голови”. Степу Лиходіїв засипає всіх колег і знайомих телеграмами: “Кинутий Ялту гіпнозом Воланда”. Усі вважають, що він напився в приміському ресторані “Ялта” і знову бешкетує.
Нарешті адміністратор Варенуха все-таки збирається відправити Степу необхідні для повернення гроші. Але гугнявий голос по телефоні вимагає нікуди грошей не відправляти. У вбиральні біля Вар’єте кіт б’є Варенуху, а потім зовсім нагая відьма Гелла зі словами ” Дай-Ка я тебе поцілую…” наносить нещасному укус, чим перетворює його у вампіра.
Чорна магія і її викриття. Слава півневі! На сеансі чорної магії Воланд всідається в миттєво – немов з повітря – крісло, що з’явилося на сцені, і починає розглядати публіку. Він для цього й оголосив свій “сеанс” – так удобней подивитися на москвичів у масі. Його звита показує карткові фокуси. Потім на публіку починають сипатися червінці, усі починають гарячково збирати їх. Конферансьє Бенгальський тривожиться й вимагає викрити фокус із грошима.
Саме “викриття” обіцяла й афіша. Публіка не хоче розставатися із червінцями, із залу доносяться лементи: “Відірвати йому голову! ” Кіт накидається на конферансьє й у момент відриває голову.
Кров з розірваних артерій б’є фонтаном, заливаючи манишку. – Заради бога, не мучте його! – лунає жіночий голос. – Ну що ж, – робить свої висновки сатана.
– Люди як люди. Люблять гроші – але адже це завжди було. Ну, легковажні, так що ж… І милосердя іноді стукається в їхні серця… За наказом диявола голову приставляють назад. Потім Коровьев-Фагот, Гелла й кіт відкривають “дамський магазин”.
В обмін на свою не занадто модний одяг жінки одержують паризькі туфлі, панчохи, плаття, парфуми… А по закінченні сеансу напівголі жінки мечуться по вулиці – усе зникло! Та й червінці перетворилися в різаний папір або етикетки від “Нарзану”.
Финдиректор Римський, спостерігаючи цю жахливу картину, збирається подзвонити “куди-небудь”. Але до нього заходить Варенуха, що неприємно цикает зубом. Римський зауважує, що той не відкидає тіні. Варенуха розуміє, що його розгадали, і збирається зробити вампіром і финдиректора. У вікно намагається ввірватися нагая Гелла.
Але на щастя Римського, запік півень і прогнав нечисту силу. Чудом урятований, финдиректор відразу швидким поїздом їде з Москви. Явище героя Уночі в палату Івана Бездомного пробирається, завдяки украденим ключам, сусід по психіатричній лікарні. Дивний збіг – вони обоє (хоча й дуже по-різному) виявилися в клініці через Понтія Пілата.
Вислухавши оповідання Івана про оповідання Воланда, нічний гість скрикує: – ПРО, як я все вгадав! Виявляється, ця людина рік назад написала про Понтія Пілаті роман. І все у романі було зображено в точності, як розповідав Воланд. Нічний гість називає себе не письменником, а майстром. На доказ він пред’являє “зовсім засалену чорну шапочку з вишитої на ній жовтим шовком буквою М”. Завдяки щасливому випадку майстер виграє в лотерею сто тисяч, кидає роботу в музеї й свою комнатку на Мясницкой: “В, проклята діра!
” Він найняв у провулку біля Арбата в шахрая-забудовника затишну квартирку: книги, що палиться грубка, захід бузку за вікном… І став складати книгу про Понтія Пілаті. Один раз він зустрів гарну жінку з небаченою самітністю в очах.
“Любов вискочила перед нами, як з-під землі вискакує вбивця в провулку, і вразила нас відразу обох! ” Жінка – неї кликали Маргарита – стала приходити до свого таємного коханого щодня. Палилася пекти, на столі стояли улюблені квіти майстра – троянди.
Маргарита зшила своєму коханому чорну шапочку – символ його причетності до таємниць. Роман летів до кінця – і от був завершений. У жодній редакції до печатки рукопис не прийняли. І раптом на вкладному аркуші в газету був надрукований великий уривок. Шквал розгромних статей посипався на бідну голову майстра.
Особливо постарався критик Латунский. У майстра проявляютсяпризнаки психічного розладу – варто вночі згасити світло, і здається, що страшний спрут прагне проникнути у вікно. У це “проклятий час” у нещасного завівся друг – Алоизий Могарич. На Маргариту він зробив відразливе враження. Могарич вів з майстром довгі бесіди про літературу, пояснюючи, чому в цей час і в цій країні такий роман не може бути надрукований.
Хворобливий страх усе більше опановує майстром. Він спалює свій рукопис. Маргариті вдається врятувати – голими руками з вогню! – тільки кілька обГорелих листків. Вона збирається піти від чоловіка й переселитися до майстра.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)