Іван Карамазов у романі Булгакова “Майстер і Маргарита”

Було “найважливіше питання”: чи змінилися ці городяни “внутрішньо”? Головне тут – останнє слово; його зміст виділений і контекстом (“автобуси, телефони й інша апаратури”), і синтаксичним наголосом. Чи змінилися люди, увійшовши в соціалістичне суспільство? – от про що запитав Воланд. Коровьев поставив досвід і одержав відповідь, теж найважливіший, – людей зіпсували. Як саме житлова криза їх псує, ми тільки що бачили, але є ще філософське осмислення. Його дає Коровьев – у формі блазнівської параболи

Корольова прибуває

на “весняний бал повні”, і Коровьев веде неї по гігантським, ще темним покоям. “Де це все міститься?” – запитує Маргарита. “Саме нескладне із усього! – відповів він. – Тим, хто добре знаком з п’ятим виміром, нічого не варто розсунути приміщення до бажаних меж”, потім іде байка. Причому подвійна: спочатку про “квартирне питання”, потім про “зникнення” махінатора

Слова “п’ятий вимір” повторюються ще четирежди. Звичне сполучення – блазнівська балаканина містить серьезнейшую відсилання; методологічно треба очікувати саме серьезнейшей – п’ятикратне повторення

звороту-мітки в “Майстру” зустрічається не часто. Отже…

Це “Брати Карамазови”; знаменита філософська бесіда Івана з Алешей. Говорить Іван: “…Якщо Бог є і якщо він дійсно створив землю, те, як нам зовсім відомо, створив він її по евклідовій геометрії, а розум людський з поняттям лише про три виміри простору”.

Ми вже зверталися до найбільшого із книг Достоєвського. Була проведена паралель між суперечкою про Бога в преамбулі “Майстра” і глумливою мовленням чорт^-приживала про матеріальні докази “того світла”, про доведеного чорта й недоведеного Бога й про те, що в чорта вірити не ретроградно (глава 8). Проводилася паралель із “свідком” (як чорт Івана Карамазова, так і Воланд були присутні при загибелі Ісуса), а також паралель між божевіллям Бездомного й приступом божевілля, що охватили Івана Карамазова на суді. На поверхні був дотепер рис. Старшого із братів Карамазових начебто й не було; він з’явився лише зараз, у словах Коровьева. Але карамазовский чорт є породження хворого мозку, “кошмар Івана Федоровича” – так він і називається. Його глузлива балаканина – перекручене відбиття думок реального персонажа. На літературознавчому жаргоні він іменується двійником Івана; іншими словами, думки риса можна з відомими корективами вважати думками Івана

Таким чином, ми не починаємо, а продовжуємо ланцюг відсилань до болючих питань Івана Карамазова про страшну несправедливість життя; питанням, приведшим його – уже у хворобливому маренні – до думки про те, що чорт “доведений”, а Бог – немає. Це виражає головний зміст Іванова “бунту”: диявол своя участь у земних справах проявляє, а Бог – немає. І слова про “три виміри” є, властиво, філософський зворот, судження об такому, що предали людей, Богу

Але усередині розмови Івана з Алешей слова про Бога, землю й трьох виміри простору, тільки лише й доступних для людського розуму, є всього лише “судження перше” – як сказав би філософ

Друге судження: “Тим часом перебували… геометри й філософи”, що вважали, що Всесвіт створений у більшому числі вимірів

Силогізм: якщо це так, то питання про існування Бога Іван Карамазов не має права вирішувати й нікому не радить. “Все це питання зовсім невластиві розуму, створеному з поняттям лише про три виміри”. Тобто коли сам Бог обмежив наше розуміння наслідків, де нам міркувати про причину, про буття Бога?

Висновок: раз так, якщо ми не можемо судити про джерела буття й навіть про існування Бога, ми не можемо через Бога і його бажання виправдувати мерзенність, що діється в “Божому світі”.

Звідси Іван Карамазов робить особистий висновок: “…В остаточному результаті я миру цього божого – не приймаю, і хоч знаю, що він існує, так не допускаю його зовсім. …Нехай навіть паралельні лінії зійдуться і я це сам побачу: побачу й скажу, що зійшлися, а все-таки не прийму”.

Для теології Булгакова вкрай важливі два останніх висновки; сподіваюся, це вже зрозуміло читачеві. Зате найперше судження: “Якщо Бог є…” має потребу в коментарі: чому Іван Карамазов так жорстоко скріплює існування Бога й геометричні властивості Вселеної?

Таким чином, кантовский Бог є як би вихідний геометричний постулат, покладений в основу миру. І він же є абсолютна основа моральності. В основі мертвої й живої природи міститься, фігурально говорячи, триєдиний початок: воно Бог, воно ж Моральність і воно ж Геометрія

Як мені здається, така будова миру повинне було надзвичайно імпонувати Достоєвському. Але от з’явилися геометрії Римана й Лобачевского, і одне з кантовских почав перестало бути єдино можливим. Навіть початок почав – аксіоми втратили свій абсолют, з’явилися інші виміри простору, паралельні лінії стали перетинатися…

Я думаю, Достоєвського це похитнуло. У всякому разі, Іван Карамазов реагує на риманову геометрію настільки серйозно, що сумнівається в бутті Бога: “якщо Бог є”…

И так уже вийшло, що при житті Булгакова, у його зрілі роки стала гриміти теорія відносності Эйнштейна. Це була сенсація, об’єднання геометрії з космологією: простір дійсно четирехмерно, паралельні лінії повинні сходитися не в уявлюваному геометричному, а в дійсному Космосі. Для булгаковського покоління Достоєвський виявився провидцем і тут. І про пристрасть Эйнштейна до Достоєвського було досить добре відомо.

Виходить, люди страждають безневинно – тобто не за гріхи навіть, тому що діти не встигли нагрешить (згадаємо Воланда!). І потім Іван говорить про дітей. Такого крику жаху, такого обвинувачення, спрямованого проти Бога й людей, мені здається, немає у світовій літературі – принаймні, обвинувачення, вимовленого віруючим письменником. Турок, “раздробляющий голівку” дитині; семирічна дівчинка, висічена різками; п’ятирічна дівчинка, тільце якої батьки “перетворили в синці” і “нарешті дійшли й до вищої витонченості: у холод, у мороз замикали неї на всю ніч у відхоже місце, і… обмазували їй вся особа її калом і змушували її є цей кал…”.

Підсилити обвинувачення вже неможливо; ще крок, ще лемент – оповідання піде з літератури в публіцистичну проповідь. І звичайно ж, звичайно – як би не дивився сам Достоєвський на “Божий мир”, у страшних словах літературного героя вопиет душу письменника: “Поки ще час, поспішаю відгородити себе, а тому від вищої гармонії зовсім відмовляюся. Не коштує вона сльозинки хоча б однієї тільки того замученої дитини, що бив себе кулачонком у груди й молилася в смердючій будці своєї…”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Іван Карамазов у романі Булгакова “Майстер і Маргарита”

Categories: Твори з української літератури

Links